Становленні і розвиток політичної думки в Україні

скачать (206.3 kb.)

  1   2   3   4
Криворізький факультет Дніпропетровського державного

університету внутрішніх справ

Кафедра соціально гуманітарних дисциплін


„ЗАТВЕРДЖУЮ”

Заступник начальника Криворізького

факультету з навчально-методичної

та наукової роботи, полковник міліції,

кандидат юридичних наук

Федченко В.М. «________» ________________


ЛЕКЦІЯ

з дисципліни «Політологія та основи демократії»

по темі «Становленні і розвиток політичної думки в Україні»


Навчальний час - 2 години

Для студентів 2-го курсу

Кривий Ріг - 2010
План
Вступ

. Пам'ятки політичної думки Київської Русі

. Політична думка в Україні за литовсько-польської доби XIV - перша половина XVIII ст.

. Суспільно-політичний процес в козацько-гетьманській державі. Політичні погляді в Україні XVII-XVIII ст.

4. Розвиток революційно-демократичних ідей. Кирило-Мефодіївське товариство

5. Сутність ліберально-демократичних ідей та особливості соціалістичної думки

6. Політичні концепції українських мислителів початку XX ст.

М. Грушевський, В. Винниченко, Д. Донцов

Висновки

Вступ

політичний київський козацький гетьманський

Мета: в ході лекції вивчити сутність і зміст наступних проблем, понять та категорій політології: Морально-правові та релігійні уявлення про політику і суспільство. “Слово про закон і благодать” митрополита Іларіона, “Руська правда” Ярослава Мудрого, “Повість временних літ” - заклик до єдності та незалежності руської землі. “Повчання” князя Володимира Мономаха.

Політична думка в Україні в умовах наступу шляхетської Польщі. Філарет, І. Вишенський. Політичні концепції в Києво-Могилянській академії. П. Могила, С. Яворський.

Українська політична думка козацько-гетьманської доби. Державотворча діяльність Б. Хмельницького. Конституція П. Орлика як втілення української державницької ідеї. Духовно-моральний підхід до політики у поглядах

Г. Сковороди.

Зародження українського лібералізму. Політичні ідеї членів Кирило-Мефодіївського братства. В. Бєлозерський, М. Гулак, М. Костомаров, Т. Шевченко про шляхи національного і соціального відродження України. М. Драгоманов - основоположник політичної науки в Україні. І. Франко про історичний характер держави і політичної влади, правовий статус особи і демократію. Національно-самостійницька концепція М. Міхновського. Національно-політична доктрина М. Грушевського. В. Винниченко про державну організацію і відродження української нації. Концепція української державності в історико-політичній науці: народницький напрямок (П. Ладенко, С. Шелухін), консервативний (В. Липинський), національно-державницький (С. Дністрянський, Д. Донцов).

1. Пам'ятки політичної думки Київської Русі
Фактори, що сприяли формуванню української державності. Перший - становлення державних структур. Державність тут виникає не на голому місці, оскільки будується на основі Антського союзу племен (шести племінних груп), які проживали на території від Карпат до сьогоднішньої Чернігівщини та виявляли значну політичну активність.

Другим важливим фактором, що сприяв як об'єднанню Київської Русі і перетворенню її на могутню феодальну державу, так і поси¬ленню політичної влади володаря, було, безперечно, введення християнства на Русі.

Найважливіші пам'ятки політичної думки Київської держави "Повість враменних літ" (кінець XII ст.), "Слово про закон і благодать" Іларіона (середина XI ст.), "Правда Руська" (XI ст.), "Повчання" своїм дітям Володимира Мономаха (XI ст.), "Слово о полку Ігоревом" (XII ст.). У Х- XII ст. з'явилися перші літературні твори: "Слова", "Повчання", "Проповіді", які, як правило, виходили із середовища духівництва, а також "Патерики", "Життя святих", що складалися для поширення християнства і прославлення князів, бояр, монахів. Вони містили відомості про соціальні відносини, політичне життя, побут та культуру того часу і опосередковано віддзеркалювали настрої народних мас, сповнених ненависті до чужоземних загарбників і до феодально-боярського свавілля. Найвидатнішими постатями, мислителями, полі¬тичними діячами і діячами культури Київської Русі були: Феодосій Печорський, Володимир Мономах, Кирило Туровський, Митрополит Іларіон, літописці Никон, Нестор, Сільвестр та ін.

Розглянемо окремі найважливіші пам'ятки.

1) Політичні погляди Митрополіта їларіона ("Слово про закон і благодать). "Закон" і "благодать", стверджував Іларіон, суперечать одне одному. Закон роз'єднує народи, підносячи одних і принижуючи інших, він свідчить про рабський стан людства. У закон Іларіон вкладав зміст вузько національної норми, звичаю, а тому протиставив його євангельській істині, яка нероздільна з благодаттю. Закону чуже уявлення про вище благо - свободу, оскільки він повністю заглиб¬лений у побут, земні пристрасті. Істина ж є універсальною, всеохоплюючою і тому тотожна благодаті, знімає однобічність закону, світить усім, як Сонце. Закон був власністю іудеїв, а благодать - подарована всьому людству. В цьому суть розвитку людської історії.

) "Повість временних літ" - видатна пам'ятка літописання Київської Русі (поч.XII ст.) пов'язана з іменем печорського ченця Нестора. Відомо три редакції. У Повісті висвіт¬лено історію східних слов'ян, утвердження християнства на Русі, істо¬рію князівської влади, відбито суперечності в ідеології різних соціаль¬них верств, політичні тенденції кількох феодальних центрів. Повість тісно пов'язана з історичною дійсністю, через неї наскрізь проходить релігійна концепція людини і світу, патріотизм, любов до рідної землі, яка "велика і багата, тільки ладу в ній нема", оскільки "Бог дає владу, кому хоче". Яка ж основна настанова церкви, яку не можна порушувати? Це принцип династичного князю¬вання. Таким чином Повість не лише санкціонувала удільно-династичне князювання, а й оголосила його єдиною встановленою Богом формою правління.

3) Ідеал політичного діяча в праці Володимира Мономаха “Повчання” (1096 р.). Визначна пам'ятка літератури Київської Русі. Сам В. Моно¬мах був талановитим світським письменником. "Повчання своїм дітям" - оригінальний твір, де Мономах повчав дітей бути мудрими і діяльними правителями Русі, оберігати єдність держави, любити осві¬ту. "Повчання" - це насамперед настанова голові держави, князю Володар повинен пам'ятати, що з владою зростає й відповідальність і що обов'язок володаря - завжди залишатися справедливим. Міра справедливості - знання, тому володар мусить уміти все, оскільки інакше він буде залежати від "сильних" і власних синів. Не правомір¬ність, не прозріння, а розум, знання роблять князя справедливим і мудрим, здатним протистояти ворогам, тримати в покорі бояр і удільних князів."Повчання" давало ряд практичних: порад щодо державного управління, ставлення до підлеглих, політичних норм.

Мономах застерігав своїх синів-князів не лише не чинити самим, а й заборонити "служивим" творити беззаконня. Князь, його оточення "служиві" - всі повинні усвідомлювати свою відповідальність перед, Божим законом, дбаючи про славу і могутність держави, в противному випадку їх чекає прокляття народу і небесне покарання. Автор "Повчання" закликає своїх синів бути мужніми в усіх випадках не боятися смерті, якщо йдеться про правду і справедливість. Незважаючи на світський характер самого повчання, Володимир Мономах прагнув прищепити дітям християнську мораль, глибоку віру в Бога потребу бути людяними, благочестивими, стриманими, терпимими, працьовитими людьми, пильними до науки. Володар має бути взірцем досконалості, тому "хворого відвідайте, покійного проведіть, бо всі ми смертні, і чоловіка не минайте, не привітавши, доброго слова не сказавши". Отже, поряд з моральними думками в "Повчанні" містилися практичні поради щодо керівництва державою та управління піддани¬ми. Думки, викладені в Повчанні, мали певний вплив на розвиток політичної думки України - Русі пізніших часів.

4) "Руська правда" Ярослава Мудрого - перший збірник норм давньо¬руського права XI-XII ст. "Руська правда" - цінне джерело вивчення соціально-економічного і політичного життя, а також правової системи Київської Русі. Перші списки її знайшов В.М. Татіщев у 1738 р. Нині відомо понад 100 списків "Руської правди". Всіх їх прийнято поділяти на три основні редакції - коротку, розширену та скорочену. Кожна з редакцій виникла в різні часи і відбиває різні етапи розвитку фео¬далізму в стародавній Русі. Коротка "Руська правда" - найстаріша. Вона складається з двох частин: "Найдавнішої правди", або "Правди Ярослава" та "Правди Ярославичів", тобто синів Ярослава.

Розширена правда, складена у XII ст., звично більша за Коротку і змістовніша. В неї включено перероблені і розвинуті норми Корот¬кої правди. Статут Володимира Мономаха про стягнення відсотків за позиками (1113 р.) та норми з інших джерел. В Розширеній правді повністю відбились принципи феодального права як права-привілеї. Криваву помсту, що фіксувалась у "Правді Ярослава" тут зовсім забо¬ронено; встановлено колективну відповідальність сільської громади за вбивство княжих людей. Детально визначено обмеження майнових та особистих прав різних категорій феодально залежного населення (закупів, рядовичів та ін.). Відбито поступове поневолення смердів; закріплено безправне становище холопів; вміщено розвинуті норми судочинства; розроблено питання спадкоємства. Сучас¬ний український політолог Б. Л. Кухта робить такий висновок “Було б помилкою вбачати в цих пам'ятках лише правові документи, що регулювали майнові відносини, карний кодекс. Вони також доносять до нас і певну картину політичного розкладу сил у Київській державі, певні норми ієрархії підпорядкування, матеріальні основи людських свобод у ранньофеодальному суспільстві”.

Найвидатнішою літературною пам'яткою Київської Русі є "Слово о полку Ігоревом", створене між 1185 і 1187 рр. Тема твору - невда¬лий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича та інших князів проти половців у 1185 р. Автор "Слова..." невідомий. Він виступив у творі пристрасним поборником єдності Руської землі, осуджуючи князівські міжусобиці. У творі ми знаходимо схвильоване звернення автора до князів-сучасників: виступити "за землю Русскую, за раны Игоревы", проти усобиць, які завдавали руському народу багато лиха. Центральна ідея "Слова..." - єдність усіх полі¬тичних суб'єктів Давньої Русі саме перед татаро-монгольською нава¬лою.

Віхою в нагромадженні традицій утвердження української держав¬ності була політична діяльність Данила Галицького (1200-1264 рр.). У ній реалізувалися державницькі погляди, що мали неминуче значення для долі українського народу. Пріоритетні настанови Данила Галиць¬кого про необхідність збереження влади і захисту України виявилися в дійовій дипломатичній тактиці щодо Батия і в орієнтації на об'єднання Європи в боротьбі з татарською навалою. У державному будівництві Галицько-Волинського князівства чимало було зроблено для обмеження свавілля світських і церковних феодалів та зміцнення верховної князівської влади. Галицько-волинське князівство перетво¬рилося в могутню європейську державу, що забезпечувала безперер¬вність державотворчого процесу як історичного чинника національного самовизначення.

Основні політичні ідеї мислителів Київської Русі. Серед ідей слід назвати насамперед універсалізм в погляді на історію людського суспільства. Це знайшло свій вияв:

по-перше, в ідеї "богоданості" князівської влади, що осмислюється як об'єднуюче начало держави;

по-друге, в прагненні включити ідеологію князівства у єдину істо¬рію землі руської, віддається пріоритет не однодержавності, а братер¬ству, співпраці між князями;

по-третє, в уявленні про русичів як представників єдиної спільності слов'ян;

по-четверте, включення слов'ян до загальної історії християн всього світу, яка ототожнюється з історією людства.

Ідея універсалізму знаходить місце в ідеях книжників-літописців про рівність народів, спільність їх долі. Громадська думка стверджувала, що князі повинні суворо дотримуватися принципу феодальної ієрархи з підпорядкуванням "молодих" князів "старішим". Виправдовується принцип суверенного існування кожного князівства, на яке опиралось феодальне дроблення.

У поглядах давньоруських мислителів тривалий час панувала ідея договірної основи виникнення держави (мова тут ішла між слов'янським населенням і пришлим князем. Звідси виводилось право князівського роду на спадковість володіння землею).

У системі історично-політичних поглядів важливе місце належить ідеї причинності історичних подій. (Переважаючою тенденцією тут є та, що розвиток іде в руслі провіденціоналізму, тобто що весь рух історичного процесу визначається зовнішніми силами - провидіння (божественним), Богом. Вищою причиною всіх історичних подій вважалось божественне провидіння, від якого залежить все буття.

Водночас слід наголосити, що серед мислителів і книжників Київ¬ської Русі були і відступи від ідеї провіденціоналізму. Вони ввели поняття самовладдя, свободи волі людини, яка оголошується однією з головних властивостей душі. Проводилась думка, що від моменту хрещення до людської душі приставлено два ангели - від бога і від сатани, і який нею буде керувати, зрештою залежить від самої людини.

Отже, вирішальною причиною людських вчинків виступає самов¬ладність за свої вчинки. Все це виходить уже за рамки класичного провіденціоналізму, руйнує релігійні догмати.
. Політична думка в Україні за литовсько-польської доби XIV - перша половина XVII ст.
Ю. Дрогобич, С. Оріховський, І. Вншенський. На зміну бурхливому розквіту Київської Русі з її величезними досяг¬неннями в усіх галузях суспільного життя приходить складний і тяжкий період розпаду і занепаду, тривалого іноземного поневолення. Як відзначає Б.Л. Кухга, двохсотлітній період (з середини XIV ст. до Люблінської унії 1569 р.) в історії України був досить рідкісним фено¬меном - періодом справді литовсько-білорусько-українського співжиття. Вся історія Галицько-Волинської держави XIII ст. тісно пов'язана з Литвою, яка пізніше, на початку XIV ст. виступає в ролі збирача розрізнених білоруських та, українських земель, в житті яких Литва до Люблінської унії відіграла вирішальну роль.

Наприкінці XIV ст. уся східна Україна без великого опору була підпорядкована Литві. Набагато складніше було з підпорядкуванням, а головне з утриманням у складі Литви західноукраїнських земель. Іноземна загроза (німецький орден, татари, Московське князівство) змусило Литву до першої унії з Польщею (Кревська унія, 1385), яка передбачала не лише санкціонування загарбання Польщею Галичини, як було раніше, а й перетворення українських земель в польські провінції.

У поглядах І. Вишенського центральною постаттю була людина, але не абстрактна, з її муками та стражданнями, надіями та споді¬ваннями, яку він бачив в умовах України XV-XVI ст. Мислитель відстоював, хоч і з релігійних позицій, ідею звільнення трудової людини від земного зла, виявлення і утвердження її гідності, розкрит¬тя і здійснення в реальному земному житті начал добра, справедли¬вості, рівності, братерства.

І. Вишенський нещодавно викривав експлуататорську природу світських магнатів і шляхти, церковного і вищого духовенства. Зали¬шаючись на постулатах християнської релігії, він розглядав питання про суспільні відносини, беручи за основу постулат, за яким усе в світі підпорядоковане вищій волі Бога як об'єктивному закону буття. Як виразник потреб селян і плебеїв І. Вишенський розглядав рівність не тільки в суспільно-політичному і юридичному відношеннях, а й підхо¬дить до визначення майнової рівності, спільності майна, "общого житла", вважаючи це принципово настановою Христа. Полеміст вихо¬див з того, що християнська віра у своїй духовній чистоті містить демократичні засади рівності, братерства, свободи, справедливості, а несправедливість, насильство, деспотизм, тиранія походять від абсолютизації принад світського життя, від жадо¬би, багатства й розкоші, необмеженої влади й сваволі панування.
  1   2   3   4



Рефераты Практические задания Лекции
Учебный контент

© ref.rushkolnik.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации