Кримінальна відповідальність за погрозу вбивством

скачать (320 kb.)

  1   2   3
Вступ
На сьогоднішній час погрози все частіше зустрічаються у повсякденному житті і є актуальною темою для дослідження науковцями. Науковці ж по різному визначають погрозу. Так, В. К. Грищук визначає погрозу як встановлення реального наміру заподіяти особі або її близьким фізичну, майнову або моральну шкоду. При чому вона може бути словесною, письмовою, у формі конклюдентних дій (жестів, демонстрації зброї), спрямованих на примушування особи до виконання поставлених винним вимог. В. С. Батиргаєва, характеризуючи психічне насильство при розбої, уявляє погрозу як психічний вплив злочинця на волю і свідомість потерпілого без фактичного застосування фізичного насильства.

Як бачимо, для кожного злочину, об’єктивною ознакою якого є погроза, характерні певні особливості. Тим не менше, дане поняття містить такі ознаки, які було б не просто заперечувати. Вони наявні в переважній більшості наукових визначень та майже завжди виникають у свідомості особи при спробі ідентифікації певних дій як погрози. Погроза визнається як намір завдати фізичну, матеріальну чи іншу шкоду особі і може бути виражена вона словами, письмово, діями або іншим чином.

Розділ 11 ККУ кваліфікує погрозу вбивством як злочин проти життя і здоров’я особи. Погрожуючи посягнути на життя, винний викликає у людини почуття тривоги і неспокою, заважає її нормальній роботі та відпочинку.

Погроза має бути реальною, тобто сприйматися потерпілим як така, що може здійснюватися. Реальність її встановлюється судом у кожному окремому випадку, виходячи з конкретних обставин справи. При визначенні реальності погрози значення має з’ясування форми, характеру, місця, часу, обстановки її встановлення, характеру попередніх відносин між винним і потерпілим. Особливе місце при цьому має сприйняття погрози самим потерпілим, а також присутніми при цьому іншими особами.

За здійснення погрози вбивством згідно ККУ настає кримінальна відповідальність. Кваліфікуючою ознакою погрози є вчинення її членом організованої групи, що є обтяжуючою обставиною при призначені винному покарання.

Якщо погроза вбивством є ознакою об’єктивної сторони більш тяжкого злочину, вона не потребує окремої кваліфікації за окремою статтею ККУ. Це може мати місце, зокрема, при: зґвалтуванні, розбійницькому нападі, погрозі або насильстві щодо працівника правохоронного органу, державного або громадського діяча, судді, народного засідателя чи присяжного.
Розділ 1. Поняття погрози. Поняття злочину «погроза вбивством»
Науковці по різному визначають погрозу. Так В. К.Грищук визначає погрозу як встановлення реального наміру заподіяти особі або її близьким фізичну, майнову або моральну шкоду. При чому вона може бути словесною, письмовою, у формі конклюдентних дій (жестів, демонстрації зброї), спрямованих на примушування особи до виконання поставлених винним вимог.

В. С. Батиргаєва, характеризуючи психічне насильство при розбої, уявляє погрозу як психічний вплив злочинця на волю і свідомість потерпілого без фактичного застосування фізичного насильства. [12, с. 19].

У КК України передбачено декілька норм, які встановлюють відповідальність за вчинення злочинного впливу на працівників правохоронних органів, суддів та інших осіб: « Погроза або насильство щодо працівників правохоронних органів » (ст. 345); « Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного » (ст. 377); «Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок» (ст. 350). Погроза вбивством також може бути ознакою об’єктивної сторони при зґвалтуванні (ст. 152), розбійницькому нападі (ст. 187).

Як бачимо, для кожного злочину, об’єктивною ознакою якого є погроза, характерні певні особливості. Тим не менше, дане поняття містить такі ознаки, які було б не просто заперечувати. Вони наявні в переважній більшості наукових визначень та майже завжди виникають у свідомості особи при спробі ідентифікації певних дій як погрози. Погроза – це виражений словами, письмове, діями або іншим чином намір завдати фізичної, моральної чи іншої шкоди особі або громадським інтересам.

Погроза являє собою грубу, зухвалу обіцянку заподіяти яке – небуть зло, неприємність. Вона пов’язана з можливістю або неминучістю виникнення чогось небезпечного, прикрого, тяжкого для кого -, чого – небуть [ 13, 819].

Погроза – це різновид психічного насильства над особою. Вона являє собою висловлений у будь – якій формі намір завдати фізичної, матеріальної або іншої шкоди громадським чи особистим інтересам. Найбільш небезпечні види погроз – погроза вбивством, нанесення тяжких тілесних ушкоджень або знищення майна утворюють спеціальні склади злочинів і караються у кримінальному порядку. У кримінальному праві розрізняють погрозу вбивством, погрозу застосування насильства, погрозу знищення майна, погрозу пошкодження майна.

Погроза має бути конкретною і реальною. Конкретність визначається у у адресації погрози до конкретної особи. Реальність погрози визначається достатністю підстав побоювання її виконання, які у кожному випадку є різними. Наприклад: громадянин Ш погрожував вбивством потерпілій, яку зґвалтував, якщо вона про це комусь розповість або подасть заяву в міліцію. Обласний суд визнав засудження Ш. за погрозу вбивством безпідставним, оскільки потерпіла не вірила в реальність погрози та і сам винний нічим не підтверджував намір здійснити погрозу.

Погроза вважається реальною якщо:

а) винний вчинив такі дії, які давали підстави вважати, що погроза буде здійснена;

б) своєю поведінкою, взаємовідносинами з потерпілим переконував – погроза не марна, вона буде здійснена.

Реальність погрози вбивством має встановлювати суд в кожному випадку з урахуванням певних обставин справи. При вирішенні цього питання слід враховувати як суб’єктивний критерій (сприйняття погрози її адресатом) так і об’єктивний (спосіб та інтенсивність її вираження, особу винного, характер стосунків між винним та потерпілим), оскільки більшість злочинів проти життя і здоров’я особи вчиняються за попередніх зв’язків між винним і потерпілим.

Погроза, як зовнішній фактор небезпеки впливає на конкретного суб’єкта процесу і тим самим визначає його особливий психологічний стан. Останній виступає як психофізіологічна ознака небезпеки [ 14,c. 23 ]. З погрозою пов’язане побоювання - почуття тривоги, хвилювання, викликане чеканням чого – небудь неприємного, небажаного [13, с. 804 ].

Науковці визначають психологічний механізм погрози, її співвідношення з небезпекою, з виникненням страху [ 14, с. 22 – 24 ]. Дійсно стан страху і погроза взаємозалежні. Страх – емоція, яка виникає в ситуаціях погрози біологічному або соціальному існуванню індивіда та спрямована на джерело дійсної чи уявної небезпеки. Залежно від характеру погрози інтенсивність та специфіка переживання страху варіює в досить широкому діапазоні відтінків (побоювання, страх, переляк, жах) [15, 386].

Розділ 2 КК України (ст. 129) кваліфікує погрозу вбивством як злочин проти життя і здоров’я особи. Погроза вбивством має на меті вплинути на психічне здоров’я особи - зробити її життя дискомфортним, таким що піддається реальній небезпеці.
Розділ 2. Юридичний аналіз складу злочину
Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожна людина, говориться в статті 27

Конституції України, має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

Стаття 129 Кримінального кодексу України кваліфікує погрозу вбивством як злочин проти життя і здоров’я особи.

Погроза вбивством має бути конкретною і реальною. Реальність погрози визначається достатністю побоювання її виконання, яка у кожному випадку є різною. При визначенні реальності погрози значення має з’ясування часу, при цьому іншими особами.

а особливістю конструкцій погрозу вбивством відносять до злочинів з усіченим складом. Злочини з усіченим складом – це такі, які в момент закінчення злочину самим законом переносяться на стадію готування або замаху.

Родовим обє’ктом злочину виступає життя і здоровя особи.

Безпосередній об’єкт злочину – здоров’я особи. Погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватись здійснення цієї погрози, має за мету вплинути на психічне здоров’я особи – зробити її життя дискомфортним, занепокоєним, таким, що піддається реальній небезпеці.

Саме фізичне і психічне здоров’я є одним з найважливліших людських благ. Нормальне здоров’я забезпечує особі високий рівень соціальної активності. Саме нормальне здоров’я забезпечує особі високий рівень соціальної активності, сприяє розвитку її талантів і здібностей. Завдання шкоди здоров’ю заподіює особі в багатьох випадках велику фізичну, моральну й матеріальну шкоду (останнє пов’язане з витратами на відновлення здоров’я, лікування й реабілітацію).

Завдання шкоди здоров’ю людини є негативним чинником і для суспільства в цілому, яке також потерпає від втрати або зниження соціальної активності кожного з його членів.

Закон захищає здоров’я будь – якої людини. Тобто здоров’я як об’єкт кримінально – правового захисту охоплює поняття будь – якої функціонуючої людської системи, незалежно від фізичних чи психічних дефектів [ 4, с. 50 ].

З аналізу диспозиції ст. 129 КК України випливає, що об’єктивну сторону складу погрози вбивством структурно складають: суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке є основною ознакою, реальність погрози вбивством.

Вчені В. М. Кудрявцев, О.С. Міхлін та Г. В. Тимейко, а також В. Ю. Александров, П. П. Андрушко, В. І. Антипов, М. І. Бажанов, Х.Х Абсатаров, В. Ю Баулін, Ф. Д. Грєбєнкін, П. М. Левін, О. П. Литвин, П.С Матишевський, М. І. Мельник, В. В.Сташис, Є. Л. Стрєльцов, В. Я. Тацій та інші фрагментно описували як проблеми об’єктивної сторони складу злочину взагалі, так і погрози вбивством загалом.

Об’єктивна сторона складу злочину - це сукупність передбачених законом про кримінальну відповідальність ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно – небезпечного діяння, що посягає на об’єкти кримінально – правової охорони, а також об’єктивні умови щодо посягання [6, 88 ].

У зв’язку з цим не можна стверджувати, що одна з ознак злочину є головною чи основною, адже без будь – якої з них про склад злочину як єдину підставу кримінальної відповідальності годі й говорити. Тому особливо актуального значення набуває встановлення всіх обов’язкових елементів складу злочину з тим, щоб будь – яке суспільно – небезпечне діяння, яке передбачено ККУ, було повною мірою відображено у відповідних процесуальних документах, а особу, яка його вчинила, було покарано. Проте, як показує слідчо – судова практика, трапляються такі склади злочинів, вчинення яких викликає цілий ряд труднощів у правозастосовників. Одним із таких, на мою думку, є погроза вбивством. З цього приводу цікавою є точка зору О.С. Міхліна, який розподілив всі злочини на такі, які фактично спричиняють і злочинні наслідки й такі, що створюють реальну можливість їх настання. Погроза вбивством якраз і відноситься до другої вказаної вище групи злочинів, об’єктивна сторона якої потребує уточнення і конкретизації, адже саме в диспозиції цієї статті кримінального закону законодавець описує об’єктивну сторону складу злочину, встановлення ознак якої є не простим завданням при застосуванні ст. 129 КК на практиці.

Крім визначених законодавцем, необхідно також розглядати й інші елементи об’єктивної сторони погрози вбивством, оскільки їх точне встановлення має велике значення для визнання погрози реальною як органами досудового слідства, так і судом. До цих елементів, зокрема належать:

- суспільно – небезпечні наслідки;

- причинний зв'язок між суспільно небезпечним діянням та суспільно – небезпечним наслідком;

- спосіб, місце, час, обстановка, знаряддя й засоби вчинення погрози вбивством.

Суспільно – небезпечне діяння (дія або бездіяльність) при погрозі вбивством характеризуються досить значним різноманіттям його вчинення, тобто вираженому зовні намірі позбавити життя адресата погрози. [8, с. 31 ]. Вона може бути звернена у майбутнє, а може стосуватися моменту вираження. Погроза вбивством може бути адресована одній особі або кільком, бути одноразовою чи багаторазовою чи багаторазовою, що може перерости у систематичне залякування. Характерною особливістю є те, що погроза вбивством може вчинятися лише шляхом активних дій винного.

Завдяки вивченню доктринальних джерел та архівних кримінальних справ, порушених за ст. 129 КК України, я приходжу до висновку, що погроза вбивством є злочином із формальним складом, оскільки настання суспільно – небезпечних наслідків не є обов’язковим, достатньо вираженої ззовні активної дії, а тому цей злочин вважається закінченим з моменту сприйняття погрози її адресатом. Разом з тим, все ж важко погодитися із деякими вченими, які зазначають, що погроза вбивством є закінченим злочином в момент сприйняття такої погрози, оскільки в стресових ситуаціях сприйняття людини може бути дещо неадекватне тієї події, яка відбувається.

Необхідною умовою кваліфікації суспільно – небезпечного діяння за ст. 129 КК України є реальність погрози вбивством, тобто вона повинна сприйматися адресатом погрози як така, що може здійснитися, а сам погрожуючий не має на меті приводити свої погрози в дію, оскільки тоді його дії кваліфікують як готування або замах на умисне вбивство.

Реальність погрози вбивством має встановлювати суд в кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи. При вирішенні цього питання слід враховувати як суб’єктивний критерій (сприйняття погрози її адресатом) так і об’єктивний (спосіб та інтенсивність її вираження, особу винного, характер стосунків між ним та потерпілим), оскільки більшість злочинів проти життя та здоров’я вчиняються за наявності зв’язків між винним і потерпілим.

Для визначення погрози реальною, слід встановити наявність таких дій винного, які об’єктивно свідчать про підстави побоюватися її здійснення.

Так, Волочинський районний суд Хмельницької області визнав погрозу вбивством Р., адресовану власним дітям та дружині, такою, що не містить відносин між ними, хоча перед цим, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, на ґрунті ревнощів, вбивши власного сусіда, маючи на меті залякати дружину, прийшов до дому увесь в крові з ножем у руках і сказав, що всіх повбиває, після чого дітям та дружині вдалося вибігти на вулицю [9].

Чинний КК України не містить поняття суспільно – небезпечних наслідків. Це створює певні складнощі для правозастосовчої практики й обумовлює неоднозначність теоретичних аспектів тлумачення цієї категорії. О.С. Міхлін визначив злочинні наслідки як шкоду, що спричинена злочинною діяльністю людини, суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом. [10, с. 16 ].

Суспільно – небезпечні наслідки при погрозі вбивством, як правило, виступають у вигляді психологічних, інколи психічних травм або захворювань, викликані переживаннями, страхом за своє життя і життя близьких, що проявляються у втраті апетиту, звичного графіку праці та відпочинку, безсонні, а фактори, у свою чергу, стають причинами різних проявів розладу як фізичного так і психічного здоров’я.

Суспільно – небезпечні наслідки при погрозі вбивством процесуально знаходять своє вираження у вигляді цивільного позову у кримінальній справі про відшкодування моральної шкоди, який у 90% досліджених архівних кримінальних справ був заявлений, але через виправдання особи, винної у вчиненні погрози вбивством, був задоволений лише на 30 %, що знову ж таки свідчить про недосконалість ст. 129 КК. України. Проте не слід ототожнювати фізичну шкоду з моральною. Поняття психічної шкоди в кримінальному праві, на мою думку, повинно формуватися на основі його об’єктивного змісту, що виявляється через шкідливі наслідки у сфері порушення нормального функціонування психіки.

Таким чином, психічна шкода, знаходячись в межах фізіологічної норми функціонування організму людини, акцентується в інтелектуально – вольовій сфері життєдіяльності потерпілого від погрози вбивством. [11, 354 ].

Суспільно – небезпечні наслідки злочину, передбаченого ст. 129 КК України, проявляються у вигляді шкоди на рівні порушень нормального протікання психологічних і психічних процесів адресата погрози (відчуття неспокою, страх, тривога, стрес, депресія і т. д.) Наявність вказаних вище станів є підтвердженням того, що погроза сприйнята такою, яка могла бути приведена в дію.

На мою думку, погроза завжди пов’язана з настанням певних наслідків для її адресата або з можливістю їх настання, оскільки в деяких випадках законодавець встановлює кримінальну відповідальність за дії, які не викликають настання наслідків, але створюють загрозу їх настання.

Дійсно, в результаті будь –якого злочинного діяння заподіюється шкода певному об’єкту кримінально – правової охорони або створюється загроза її заподіяння.

Встановлення причинного зв’язку між суспільно – небезпечним діянням та суспільно – небезпечним наслідком не викликає жодних труднощів як з практичної так із теоретичної точок зору. Якщо внаслідок протиправних дій винного у потерпілого виникає, наприклад, психічна травма, то причинний зв'язок в випадку встановлюється за допомогою призначення відповідних судових експертиз. Якщо ж внаслідок посягання на особисту безпеку така травма не заподіюється, то тут слід відштовхуватися від конкретних обставин справи, які мають містити дані про причинний зв'язок між суспільно – небезпечним діянням та суспільно – небезпечним наслідком.

Що стосується способу, місця, часу, обстановки, знарядь і засобів вчинення погрози вбивством, то предметно про них ми можемо говорити лише завдяки збору емпіричного матеріалу. Так, у всіх кримінальних справах обстановка вчинення погрози вбивством характеризується наявністю сильного переживання – страху за своє життя або здоров’я чи своїх близьких, оскільки винний не має наміру приводити свої погрози в дію, його умисел спрямований виключно на погрозу вбивством, тобто на створення у потерпілого відчуття страху шляхом різного способу залякування. Дії такого характеру майже завжди супроводжуються демонстрацією або частковим застосуванням будь – яких знарядь та засобів (зброї у вигляді сокири, молотка, ручної гранати, мисливської рушниці, газового пістолета, кухонного ножа або ж іншого предмета чи речі навколишнього світу, якими можна завдати тілесні ушкодження) і практично у всіх випадках, погрозою затосувати фізичне насильство. Я погоджуюсь з думкою І. В. Самощенка з приводу того, що застосування зброї чи інших предметів не може бути кваліфікуючою ознакою або обставиною, що обтяжує покарання, оскільки є додатковим свідченням реальності намірів винного і не більше [8, 47 – 49].

З приводу способу, місця й часу вчинення погрози вбивством можна зазначити, що будь – яка системність при її вчиненні відсутня – місце і час залежить лише від випадкового вибору їх винним, а спосіб – від попередніх зв’язків винного й потерпілого за наявності знарядь та засобів, часткове застосування яких і свідчить про певний спосіб вчинення погрози вбивством.

Таким чином, з вищесказаного можна підкреслити найголовніші та найпроблемніші аспекти об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 129 КК України, якими на мою думку виступають:

1) супроводження погрози вбивством нанесенням побоїв або тілесних ушкоджень різного ступеня з метою залякати особу, що є чи не єдиним приводом до притягнення винного до кримінальної відповідальності у випадку його виправдання у вчиненні погрози вбивством;

2) існування дружніх або родинних зв’язків між особою, яка вчиняє погрозу вбивством та адресатом таких злочинних дій, що на жаль дуже часто стає приводом у судово – слідчій практиці для визнання її такою, що не дає підстав побоювання її здійснення;

3) створення винним обстановки страху боязні за своє життя і здоров’я чи за своїх близьких, внаслідок чого порушується особиста безпека особи, оскільки порушується її нормальна життєдіяльність та нормальне протікання психологічних і психічних процесів адресата погрози (відчуття неспокою, страх, тривога, стрес, депресія і т.д.);

4) наявність попередньої протиправної поведінки (злочинної в тому числі), яка доводиться до відома потерпілого самим винним або такі факти відомі потерпілому наперед, які виступають обставинами, які виступають обставинами, що сприяють створенню обстановки страху за своє життя та здоров’я та свідчать про її реальність.

С
  1   2   3



Рефераты Практические задания
Учебный контент

© ref.rushkolnik.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации