Ринок кредитних ресурсів

скачать (268.2 kb.)

  1   2   3


КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Основи ринкової економіки”

за темою “Ринок кредитних ресурсів”

Зміст
1. Сутність, структура та функції ринку кредитних ресурсів

2. Банківська система України, як основний елемент ринку кредитних ресурсів

3.Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути

Висновок.

Література:


1. Сутність, структура та функції ринку кредитних ресурсів
Для визначення сутності сучасного ринку капіталів необхідно звернутися до поняття позичкового капіталу як економічної категорії. Позичковий капітал це кошти, віддані в позичку за визначений відсоток за умови повернення. Формою руху позичкового капіталу є кредит.

Основними джерелами позичкового капіталу служать грошові капітали (кошти), що вивільняються в процесі відтворення. До них відносяться:

За останні 20-30 років у якості джерела позичкового капіталу все активніше використовуються заощадження населення. Ця тенденція характерна для США, Англії, Канади, Німеччини, Франції, Італії, Японії й інших країн. Як правило, заощадження населення втілюються в банківські внески, у резерви пенсійних фондів, страхових компаній, а також у закупівлю різноманітних цінних паперів.

Сучасна структура ринку позичкових капіталів характеризується двома основними ознаками: терміновою і інституціональною.

За терміновою ознакою розрізняють грошовий ринок, на якому даються кредити на період від декількох тижнів до одного р., і безпосередньо ринок капіталів, де кошти видаються на більш тривалі терміни: від р. до п’яти років (ринок середньострокових кредитів) і від п’яти і більше років (ринок довгострокових кредитів).

За інституціональною ознакою сучасний ринок позичкових капіталів поділяється за наявністю двох основних ланок: кредитної системи (сукупності різноманітних кредитно-фінансових інститутів) і ринку цінних паперів, що поділяється на первинний ринок, де продаються і купуються нові емісії цінних паперів, біржовий (вторинний) ринок, де купуються і продаються раніше випущені цінні папери, а також позабіржовий ринок, де відбувається реалізація цінних паперів, що не можуть бути продані на біржі. Такий ринок ще називається вуличним.

Термінові і інституціональні ознаки ринку позичкових капіталів характерні для всіх країн. Водночас про стан національного ринку судять по інституціональній ознаці, тобто по наявності двох основних ярусів; кредитної системи і ринку цінних паперів.

Найбільш розвинутими є ринки капіталів США, країн Західної Європи і Японії. У цих країнах існують розгалужені, гнучкі ринки капіталів з добре розвинутими двома основними ярусами і розгалуженою мережею різноманітних кредитно-фінансових інститутів. У той же час, ринок капіталу в США знаходиться в привілейованому положенні, оскільки зазначені характеристики в ньому подані значно яскравіше і глибше.

Збільшення масштабів накопичення грошового капіталу в умовах сучасного ринку обумовило розвиток ринку позичкових капіталів. Під впливом попиту і пропозиції відбувається рух позичкового капіталу: капітал, що накопичується у вигляді коштів, перетворюється безпосередньо в позичковий капітал.

Ринок позичкових капіталів як економічна категорія виражає соціально-економічні відносини, що визначаються законами ринкового господарювання, що формують у кінцевому підсумку його сутність, тобто зв’язки і відносини як усередині самого ринку, так і у взаємодії з іншими економічними категоріями.

Грошовий капітал вивільняється в процесі відтворення. Він направляється туди у вигляді позичкового капіталу через ринок, а потім знову повертається до кредитора (банкам і іншим кредитно-фінансовим інститутам).

Сутність ринку позичкових капіталів не залежить від того, який грошовий капітал використовується на ньому: власний або чужий, акумульований, тобто не має значення, чи веде банкір свою справа лише за допомогою власного капіталу або тільки за допомогою капіталу, депонованого в нього.

Зміст, характер використання, закономірності розвитку ринку позичкових капіталів визначаються соціально-економічними відносинами способу виробництва. У свою чергу сутність цього ринку визначає конкретну роль, що він виконує в сучасному механізмі ринкової економіки.

Ринок позичкових капіталів сприяє зростанню виробництва і товарообігу, руху капіталів усередині країни, трансформації грошових заощаджень у капіталовкладення, реалізації науково-технічної революції, відновленню основного капіталу. У цьому змісті ринок опосередковує різноманітні фази відтворення, є своєрідною опорою матеріальної сфери виробництва, відкіля черпаються додаткові грошові ресурси.

Економічна роль ринку позичкових капіталів полягає в його спроможності об’єднати дрібні, розрізнені кошти в інтересах усього суспільного нагромадження. Це дозволяє ринку активно впливати на концентрацію і централізацію виробництва і капіталу.

Об’єднанню дрібних власників капіталу і нарощуванню концентрації на самому ринку спочатку сприяли банки, що були “касирами промислових капіталів”, а в наступному всі інші види кредитно-фінансових установ і біржа.

Характеризуючи роль кредиту в ринковому господарстві, звичайно виділяють такі основні положення: об’єднання розпорошених індивідуальних грошових капіталів і заощаджень усіх класів суспільства в руках позичкових інституцій; економія суспільних витрат обігу; зрівняння норми прибутку; створення акціонерних товариств.

Роль ринку позичкових капіталів в економіці виявляється за трьома основними напрямками: надання позичкового капіталу приватному сектору, державі і населенню, а також іноземним позичальникам; акумуляція вільного грошового капіталу і грошових заощаджень населення; концентрація фіктивного капіталу. Акумуляція й об’єднання індивідуальних грошових капіталів здійснюються не тільки приватними кредитно-фінансовими інститутами, але і ринком цінних паперів.

Важливою особливістю ринку позичкових капіталів є посилення впливу на процес інтернаціоналізації світового господарства за допомогою забезпечення міграції капіталів. Крім того, ринок позичкових капіталів грає велику роль у структурній перебудові ринкової економіки, особливо таких промислово розвинутих країн, як США, країни Західної Європи і Японія. У повоєнні роки кредитно-фінансові інститути сприяли створенню потужних військових концернів (типу “Макдонел-Дуглас”) і конгломератів у США. Банкірський будинок Ротшильда сприяв централізації капіталу в гірничодобувній промисловості Франції. За рахунок ресурсів ринку відбувається фінансування галузей-двигунів науково-технічного прогресу. При цьому слід зазначити, що навіть військові концерни, що стабільно фінансуються державою, у ряді випадків змушені звертатися до послуг ринку позичкових капіталів (у США до цього неодноразово зверталися такі відомі гіганти військового виробництва, як “Локхід”, “Дженерал Дайнемікс”, “Крайслер” і ін.).

Важливо з’ясувати, у якій мірі зростання економіки дозволяє збільшувати грошові накопичення на ринку позичкових капіталів і якою мірою ринок забезпечує економіку капіталами, її залежність від кредитів і позик, що надходять з ринку. У більшості промислово розвинутих країн були високі темпи економічного росту в повоєнні роки (до середини 70-х років), які сприяли високій нормі накопичення і високому рівню акумуляції грошових заощаджень ринком позичкових капіталів. Промисловість і інші сфери господарства розвивалися в основному за рахунок самофінансування (внутрішніх джерел: прибутку й амортизації), але з залученням позикових коштів, особливо в період циклічного підйому. Склався певний баланс між внутрішніми і позичковими джерелами фінансування (відповідно 70 і 30%). Винятком явилася лише Японія, де частка позикових коштів протягом майже всіх повоєнних років складала понад 60%. Тим самим тут визначалася більш велика залежність економіки від ринку позичкових капіталів, ніж в інших країнах. Приблизно з середини 60-х років у США також поступово почалася виявлятися аналогічна тенденція, і в 70-х роках різко посилилася. Проте події цього процесу в США і Японії кардинально відрізняються.

Ринок позичкових капіталів виконує макроекономічну функцію. У сучасній ринковій економіці грошовий капітал накопичується в основному у вигляді грошового позичкового капіталу. Тому накопичення грошового капіталу важливо не саме по собі як відособлений процес, а насамперед з погляду його впливу на весь хід суспільного відтворення, тобто в макроекономічному аспекті. У цьому відношенні накопичення грошового капіталу тісно взаємодіє з реальним накопиченням, що складає в цілому інший процес. Велика частина грошового капіталу формується за рахунок заощаджень населення, а їх розміри грають значну роль в утворенні загальнонаціональної норми реального накопичення, частки капіталовкладень у валовому національному продукті і національному доході.

Величезні маси грошового капіталу, що акумулюються і що мобілізуються через ринки позичкових капіталів, створюють певну ілюзію того, що обсяг грошового капіталу потенційно дорівнює обсягу позичкового капіталу. Ця видимість виникає насамперед у тих країнах, де існує розгалужена кредитна система.

Саме збереження коштів на рахунках різноманітних кредитно-фінансових установ, у цінних паперах, а також вираження їх у грошовій формі спроможні створювати видимість стирання кордонів між грошовим і позичковим капіталами, особливо в умовах інтенсивного розвитку сучасних фінансових ринків, коли такі кордони все більш розмиваються з розвитком кредитної системи. При розвинутій кредитній системі практично весь грошовий капітал, у якому б змісті ми не вживали цей термін, віддається в позичку, приєднує до якості грошової форми, якості відчуженості за допомогою позички, стає позичковим грошовим капіталом.

Проте, ні потужність сучасних фінансових ринків, ні розгалужена кредитна система не можуть ототожнювати сутність грошового і позичкового капіталів. Останній є лише похідним від грошового капіталу, його частиною, хоча і значною. Позичковий грошовий капітал варто розглядати з погляду накопичення на ринку позичкових капіталів, тоді як грошовий капітал виникає в процесі кругообігу капіталу і є основою появи позичкового капіталу. Тому грошовий капітал більш широке поняття в якісному і кількісному відношенні.

Грошовий капітал не завжди може поміщатися для депонування на ринку позичкових капіталів багато фірм тримають у готівці великі кошти для різноманітних спеціальних цілей (поглинання конкурентів, підкупів, виборчих кампаній), не відображаючи їх на своїх внесках. Крім того, в умовах валютно-фінансової кризи посилилася тезаврація золота і срібла приватними особами.

Це також показує визначені розходження між грошовим і позичковим капіталами, хоча в сучасних умовах масштаби ринку позичкових капіталів не завжди дозволяють чітко визначати кордони між зазначеними поняттями.

Функції ринку позичкових капіталів визначаються його сутністю і роллю, що він виконує в системі ринкового господарства, а також завданнями по відтворенню виробничих відносин.

Варто виділити п’ять основних функцій ринку позичкових капіталів: перша обслуговування товарного обігу через кредит; друга акумуляція грошових заощаджень (накопичень) підприємств, населення, держави, а також іноземних клієнтів; третя трансформація грошових фондів безпосередньо в позичковий капітал і використання його у вигляді капіталовкладень для обслуговування процесу виробництва. Ці три функції стали активно використовуватися в промислово розвинутих країнах у повоєнний період.

До четвертої функції варто віднести обслуговування держави і населення як джерел капіталу для покриття державних і споживчих витрат (з огляду на величезну роль ринку позичкових капіталів у покритті бюджетних дефіцитів і фінансуванні житлового будівництва через іпотечне кредитування в рамках сучасної ринкової економіки. В усіх чотирьох випадках ринок виступає як своєрідний посередник у русі капіталу.

Поряд з цими функціями ринок позичкових капіталів виконує також п’яту функцію прискорення концентрації і централізації капіталу, сприяючи утворенню потужних фінансово-промислових груп. Зазначені функції ринку позичкових капіталів спрямовані на підтримку загальних умов розширеного відтворення, забезпечення функціонування економічної системи сучасного ринку.

Ринок позичкових капіталів органічно пов’язаний з рухом вартості в її грошовій формі, з утворенням і використанням різноманітних грошових фондів у вигляді кредитних ресурсів і цінних паперів. За допомогою ринку позичкових капіталів як економічної категорії можна виміряти й визначити рух, обсяг, напрямок грошових фондів, що йдуть на розвиток сучасних фінансових ринків, встановити вплив його на соціально-економічні відносини.

Розвиток національних ринків позичкових капіталів визначається такими чинниками: загальним рівнем економічного розвитку, традиціями функціонування кредитної системи і ринку цінних паперів, рівнем виробничого накопичення й особистих заощаджень.

Проте домінуючим чинником залишається економічний розвиток країни (у це поняття входить не тільки потенціал промисловості й інших галузей економіки, але й обсяг накопичення грошового капіталу в рамках всієї економіки і її підрозділів). Такому критерію найбільше відповідають США, країни Західної Європи і Японія, де існують розвинуті, гнучкі і потужні ринки позичкових капіталів. У той же час, між ринками позичкових капіталів зазначених країн є визначені відмінності. Так, у США цей ринок є найбільш потужним, він відрізняється розгалуженістю, наявністю двох потужних ланок кредитної системи і ринку цінних паперів, високим рівнем накопичення грошового капіталу, широкою інтернаціоналізацією.

У даний час ринок позичкових капіталів у США в значній мірі визначає кон’юнктурні ситуації як на ринках капіталів названих країн (через процентні ставки, міграцію грошових потоків, коливання курсів цінних паперів), так і на світовому ринку капіталів. Прикладом можуть служити потрясіння на ринку в 1929-1933 р.р. під час “Великої депресії”, коли масове банкрутство комерційних банків у США зробило несприятливий вплив на ринки капіталів Західної Європи. Іншим прикладом є кризова ситуація на ринку капіталів США в середині 80-90-х років, коли внаслідок росту процентних ставок був порушений сформований баланс у міграції капіталів, що негативно вплинуло на ринки капіталів Західної Європи і Японії через перекидання значних грошових ресурсів у США.

Ринки капіталів країн Західної Європи відрізняються від американського ринку насамперед меншим обсягом операцій, недостатньою розвиненістю окремих кредитно-фінансових інститутів, відносною обмеженістю ринку цінних паперів. Крім того, на стан цих ринків негативно вплинула друга світова війна, що зруйнувала найважливіший елемент ринку капіталу ринок цінних паперів. У таких країнах, як Франція, Німеччина, Італія, країни Бенілюксу, Австрія, він був відновлений лише на початку 60-х років. У Англії і Швейцарії, хоча цей ринок і не був зруйнований, він по суті пасивно функціонував у період війни.

У даний час найбільш потужні ринки капіталів у Західної Європі мають Англія, Німеччина, Франція, Італія, Швейцарія. Але хоча ці ринки за своєю структурою і рівнем наближаються до американського, в той же час вони не досягають його рівня через обмеженість ринку цінних паперів і відсутності ряду важливих кредитно-фінансових інститутів.

Приблизно такі ж тенденції розвитку були властиві і ринку позичкових капіталів Японії, на який, як і на ринки капіталів країн Західної Європи, негативно вплинула війна. Проте широке використання американського досвіду й істотна допомога держави дозволили швидко відновити ринок капіталів Японії, що став відігравати помітну роль у 80-90-х р.р. серед ринків розвинутих країн. Потужна зовнішньоекономічна експансія японських корпорацій і банків дозволила забезпечити значні грошові накопичення й у такий спосіб зміцнити національний ринок капіталів. Про це свідчить той факт, що за розмірами активів японські банки знаходяться в числі головних комерційних банків світу. У той же час за обсягом капіталу і розмірами реалізації цінних паперів національний японський ринок ще відстає від ринку капіталів США. Особливістю ринку позичкових капіталів Західної Європи і Японії на відміну від США є суттєва питома вага державних або змішаних кредитно-фінансових установ.

Що стосується ринків країн, що розвиваються, то вони поступаються ринкам промислово розвинутих країн за обсягами акумуляції і мобілізації грошового капіталу, за структурою ринку, за кількістю спеціалізованих кредитно-фінансових установ і рівнем розвитку ринку капіталів. Більшість держав, що розвиваються, формально має таку ж структуру ринку капіталів, як і промислово розвинуті країни. Проте ступінь розвитку першого ярусу (кредитної системи) і другого ярусу (ринку цінних паперів) ринків країн, що розвиваються, істотно відрізняється від західних ринків. За ступенем розвитку ринки позичкових капіталів країн, що розвиваються, можна розділити на три великі групи: розвинуті, середні і відсталі.

До розвинутих національних ринків позичкових капіталів можна віднести ринки країн, що розвиваються, що за структурою капіталу наближаються до ринків промислово розвинутих країн Заходу. Це ринки країн Латинської Америки (Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Чилі), ряду країн Азії (Туреччина, Індія, Пакистан, Південна Корея, Таїланд, Сінгапур, Індонезія, Тайвань, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ) і Африки (Єгипет, Марокко, Нігерія, Танзанія, Кенія, Зімбабве). У ринках названих країн добре розвинутий перший ярус різноманітні кредитно-фінансові інститути, проте, за своєю потужністю (розміру активів), розгалуженості, гнучкості, обсягу операцій поступаються аналогічним установам країн Заходу. У зазначених країнах у порівнянні з західними слабко розвинутий ринок цінних паперів.

Середня група ринків країн, що розвиваються, відрізняється більш слабким розвитком. Вони мають в основному кредитну систему і незначні операції з цінними паперами.

Відсталі або нерозвинені ринки позичкових капіталів подані головним чином кредитною ланкою в особі центрального, невеличкого числа комерційних і спеціалізованих банків, обсяги операцій яких низькі. Отут, практично відсутній ринок цінних паперів, якщо не брати до уваги придбання державних облігацій банками. При цьому життєдіяльність ринку капіталів даних країн залежить від постійних ін’єкцій держави і західних банків. До країн з відсталими або нерозвиненими ринками відноситься велика група найбільш бідних країн Латинської Америки (Центральної Америки, Карибського басейну), деякі країни Тропічної і Центральної Африки, а також ряд країн Азії.

Необхідно відзначити дві особливості національних ринків капіталів країн, що розвиваються: по-перше, наявність у їх структурі порівняно великого числа державних або змішаних кредитно-фінансових інститутів; по-друге, тяжіння до структури ринків країн Заходу. Так, країни, що були колоніями Англії, Франції, Іспанії і Португалії, сформували структуру ринків, близьку до цих країн. Тривалий економічний і фінансовий вплив США в Латинській Америці деякою мірою обумовив розвиток структури національних ринків капіталів у цих країнах.

  1   2   3



Рефераты Практические задания Лекции
Учебный контент

© ref.rushkolnik.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации