Статистичний аналіз виробництва соняшника в Зміївському районі Харківської області

скачать (1146.9 kb.)

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Курсова робота

на тему

«Статистичний аналіз виробництва соняшника в Зміївському районі Харківської області.»
Зміст
Огляд літератури

Вступ.

.Аналіз посівних площ соняшника

.Динаміка урожайності соняшника.

.Аналіз валових зборів соняшника та факторів , що зумовлюють їх зміну.

.Шляхи підвищення урожайності та збільшення валових зборів соняшника.

Висновки

Список використаних джерел.

Огляд літератури
1. Соняшник - найрентабельніша стратегічна культура України. Проте виробництво соняшника для більшості господарств із високорентабельного стає збитковим. Доходи за урожайності соняшника 10 ц/га не покривають витрат на його вирощування, урожай 15 ц/га , забезпечує середній рівень рентабельності і лише за врожайності 20 ц/га і більше культура забезпечує високий рівень рентабельності[15.]

2 Соняшник - одна з прибуткових культур.За обсягом виробництва його насіння за даними FAO , Україна посідає друге місце після Росії (4.4 млн.т.), і якщо в 2001р. соняшником засівали 2.4 млн. га, то в 2005 році - 3.7 млн.га.[13.]

3.Соняшник найрентабельніша стратегічна культура України .Успіх вирощування соняшника залежить перш за все , від правильного посівного матеріалу .Але для отримання закладеного потенціалу , слід застосовувати систему захисту , яка складається з обробки насіння проти хвороб і шкідників , захисту від бур’янів та десикації. [6.]

. У Києві відбулася пресконференція присвячена результатам порівняльних випробувань соняшникової олії , що представлена на її ринку.За даними конференції Україна посідає третє місце ( після Аргентини і Росії) за виробництвом соняшникової олії і 2-ге місце (після Аргентини за експортом).[3]

.Соняшникову олію широко використовують як продукт харчування в натуральному вигляді. Харчова цінність її зумовлена високим вмістом поліненасиченої жирної лінолевої кислоти (55 - 60%), яка має значну біологічну активність і прискорює метаболізування ефірів холестерину в організмі, що позитивно впливає на стан здоров'я. До складу соняшникової олії входять і такі дуже цінні для організму людини компоненти, як фосфатиди, стерини, вітаміни (А, Б, Е, К). Соняшникову олію використовують в кулінарії, хлібопеченні, для виготовлення різних кондитерських виробів і консервів. Вона є основним компонентом при виробництві маргарину[5.]

.В Україні є необхідні грунтово-кліматичні умови для вирощування високопродуктивних сортів соняшнику з потенціалом урожайності щонайменше 30-35ц/га.Розрахунки і передовий досвід свідчать , що вирощувати соняшник у господарствах доцільно на площі понад 150 га.Це дає змогу впроваджувати інтенсивну технологію , ефективно застосовувати сучасні комплекси машин ( коефіцієнт використання понад 0.7). а також одержати високі врожаї.[7]

7.Площа під соняшник в Україні упродовж трьох останніх років не була меншою ніж 3.5 млн. га і стабільно займала 2-ге місце в світі після Росії.Проте за врожайністю ми перебуваємо на останньому місці серед країн виробників цієї культури. Це пояснюється комплексом причин : низькою культурою землеробства, високим інфекційним фондом, проте перш за все низьким рівнем механізації виробництва соняшника.[12]

.Посіви соняшнику в Україні займають понад 2 млн га, що становить 96 % площі всіх олійних культур. Найбільші посівні площі соняшнику в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Херсонській і Полтавській областях.

Середня врожайність соняшнику в Україні в останні роки становила 16- 18 ц/га. Найвища вона в господарствах, де соняшник вирощують за прогресивною технологією, - по ЗО ц/га і більше, а в умовах зрошення - 38,7 - 40 ц/га. [8.]

9.Зниження врожайності соняшника за останні роки стало наслідком падіння загальної культури землеробства , недостатнього внесення мінеральних добрив , гербіцидів , десикантів , пестицидів , несвоєчасного проведення технологічних операцій при використанні недосконалої техніки , необґрунтованого зростання посівних площ соняшника та перенасичення сівозмін цією культурою.[2]

.Відносно невисокий урожай соняшника в 2003 році порівняно з 2002 роком зумовлено несприятливими погодніми умовами , що склалися в зоні північного та східного Степу цього року.[4.]

11. Основні причини низької врожайності соняшника:

Неналежне ставлення до агротехніки вирощування соняшника та використання високопродуктивного насіннєвого матеріалу , переважно гібридів.

Відсутні заходи економічної стимуляції за одержання високих врожайності олійності.

Відсутність відповідної стратегії розвитку виробництва олійних культур в Україні .Мається на увазі різке збільшення посівних площ соняшника , що не відповідає правилам раціональної сівозміни і негативно позначається на природній родючості грунтів.[10]

.Ефективними заходами підвищення урожайності соняшника є застосування індустріальної технології, впровадження високоврожайних сортів і гібридів, вирощування культури в післяжнивних посівах в умовах зрошення і ін..За даними наукових установ і передового досвіду с/г підприємств застосування індустріальної технології вирощування соняшнику забезпечує одержання врожайності насіння 30ц/га .[14]

Індустріальна технологія виробництва соняшників нерозривно пов’язана з розвитком селекції і поліпшенням організації насінництва. Господарства необхідно забезпечити насінням високопродуктивних однонасінних сортів з високою схожістю, що забезпечують сталі і високі врожаї соняшника та збільшення виходу олії. [9.]

.Завдяки впровадженню нових конкурентно спроможних гібридів соняшнику , товаровиробники України практично відмовилися від вирощування сортів популяції. Використання нових сортів соняшника забезпечує високу економічну ефективність.[11.]

15.. Сортооновлення соняшника є одним із шляхів втілення в практику його виробництва новітніх досягнень у галузі наукових досліджень .Як свідчить світовий досвід, строк використання у виробництві більшості сортів і гібридів не перевищує 8-10 років , після чого вони витісняються новими - продуктивнішими , більш стійкими до хвороб і стресів.[1]

Вступ
Соняшник-основна олійна культура в Україні. Насіння його районованих сортів і гібридів містить 50 - 52 % олії, а селекційних - до 60 %. Порівняно з іншими олійними культурами соняшник дає найбільший вихід олії з одиниці площі (750 кг/га в середньому по Україні). На соняшникову олію припадає 98 % загального виробництва олії в Україні.

Соняшникову олію широко використовують як продукт харчування в натуральному вигляді. Харчова цінність її зумовлена високим вмістом поліненасиченої жирної лінолевої кислоти (55 - 60%), яка має значну біологічну активність і прискорює метаболізування ефірів холестерину в організмі, що позитивно впливає на стан здоров'я. До складу соняшникової олії входять і такі дуже цінні для організму людини компоненти, як фосфатиди, стерини, вітаміни (А, Б, Е, К). Соняшникову олію використовують в кулінарії, хлібопеченні, для виготовлення різних кондитерських виробів і консервів. Вона є основним компонентом при виробництві маргарину. Соняшникову олію використовують також при виготовленні лаків, фарб, стеарину, лінолеуму, електроарматури, клейонки, водонепроникних тканин тощо.

Побічні продукти переробки насіння соняшнику - макуха при пресуванні і шрот при екстрагуванні (близько 35 % від маси насіння) є цінним концентрованим кормом для худоби. Стандартна макуха містить 38 - 42 % перетравного протеїну, 20 - 22%без азотистих екстрактивних речовин, 6 - 7 % жиру, 14 % клітковини, 6,8 % золи, багато мінеральних солей. За поживністю 100 кг макухи відповідають 109 корм. од. Шрот містить близько 33 - 34 % перетравного протеїну, 3 % жиру, 100 кг його відповідають 102 корм. од.

Лузга (вихід 16 - 22 % від маси насіння) є сировиною для виробництва гексозного й пентозного цукру. Із гексозного цукру виробляють етиловий спирт і кормові дріжджі, із пентозного - фурфурол, який використовують при виготовленні пластмас, штучного волокна та іншої продукції.

Кошики соняшнику (вихід 56 - 60 % від маси насіння) є цінним кормом для тварин. їх добре поїдають вівці і велика рогата худоба. В них міститься 6,2 - 9,9 % протеїну, 3,5 - 6,9 % жиру, 43,9 - 54,7 % безазотистих екстрактивних речовин та 13,0 - 17,7 % клітковини. За поживністю борошно з кошиків прирівнюється до пшеничних висівок, 1 ц його відповідає 80 - 90 кг вівса, 70 - 80 кг ячменю. З кошиків виробляють харчовий пектин, який використовується в кондитерській промисловості.

Соняшник вирощують і як кормову культуру. Він може дати до 600 ц/га і більше зеленої маси, яку в чистому вигляді чи в сумішах з іншими кормовими культурами використовують при силосуванні. Силос із соняшнику добре поїдається худобою і за поживністю не поступається силосу з кукурудзи. В 1 кг його міститься 0,13 - 0,16 корм, од., 10 - 15 г протеїну, 0,4 г кальцію, 0,28 г фосфору і 25,8 мг каротину (провітаміну А).

Стебла соняшнику можна використовувати для виготовлення паперу, а попіл - як добриво. Жовті пелюстки язичкових квіток соняшнику використовують як ліки у фітотерапії.

Соняшник - чудова медоносна рослина. З 1 га його посівів під час цвітіння бджоли збирають до 40 кг меду. При цьому значно поліпшується запилення квіток, що підвищує врожай насіння.

Сіють соняшник також для створення куліс на парових полях. Як просапна культура він сприяє очищенню полів від бур'янів.

Батьківщиною соняшнику вважають південно-західну частину Північної Америки, де й нині ростуть його дикі форми. В Росію його завезли на початку XVIII ст. і тривалий час (понад 125 років) вирощували як декоративну рослину і з метою одержання насіння, яке використовували як ласощі замість горіхів. Першу спробу використати насіння соняшнику для отримання олії зробив у 1829 р. житель слободи Олексіївка Воронезької губернії селянин Д. С. Бокарьов. Відтоді й починається історія окультурення дикого соняшнику, а безроздільний пріоритет у формуванні культурного високоолійного соняшнику належить ученим колишнього Союзу. Особливо велика заслуга в його окультуренні В. С. Пустовойта, Л. А. Жданова, зусиллями яких олійність насіння соняшнику вдалося підвищити з 30-33 до 50 - 53 % і при цьому створити високоврожайні, стійкі проти шкідників і хвороб сорти. До багатьох держав світу олійний соняшник був завезений з колишнього СРСР.

Тепер олійний соняшник поширений на всіх континентах земної кулі. За даними ФАО, світова площа його посівів становить понад 14,5 млн га. На великих площах його висівають в Україні, Аргентині, США, Китаї, Іспанії, Туреччині, Румунії, Франції та багатьох інших державах.

Посіви соняшнику в Україні займають понад 2 млн га, що становить 96 % площі всіх олійних культур. Найбільші посівні площі соняшнику в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Херсонській і Полтавській областях.

Середня врожайність соняшнику в Україні в останні роки становила 16- 18 ц/га. Найвища вона в господарствах, де соняшник вирощують за прогресивною технологією, - по ЗО ц/га і більше, а в умовах зрошення - 38,7 - 40 ц/га.[18 ст. 49-61.]

Для написання курсової роботи була вибрана саме ця тема, тому що в Зміївському районі соняшник є дуже важливою технічною культурою.

Завдання курсової роботи є:

1. Проаналізувати посівні площі соняшника у Зміївському районі..

2. Проаналізувати динаміку урожайності соняшника в Зміївському районі за останні 10 років ( 1997-2006 )

. Проаналізувати валові збори соняшника у Зміївському районі та фактори , що впливають на їх зміну.

. Визначити шляхи підвищення урожайності та збільшення валових зборів соняшника.

1.Аналіз посівних площ соняшника
Земля - головна умова існування людського суспільства і найважливіше джерело національного багатства, найперша передумова і природна основа супільного виробництва, універсальний фактор будь-якої діяльності людини. На відміну від усіх інших засобів виробництва, які зазнають фізичного і морального зносу і стають непридатними для дальшого використання, земля є вічним засобом виробництва. Ця особливість землі зумовлена такою важливою її властивістю, як родючість, що є основою теорії раціонального введення землеробства.

Родючість землі - це здатність грунту створювати врожай, рівень якого характеризує її продуктивні сили. Зростання продуктивності землі досягається систематичним підвищенням родючості грунту на основі природних і економічних процесів відповідно до конкретних умов і систем ведення землеробства. Розрізняють природну, штучну і економічну родючість грунту.

Природна родючість грунту характеризується запасом поживних речовин, що створився в результаті природного процесу грунтоутворення.

Штучна родючість грунту створюється в процесі виробничої діяльності людини за допомогою праці і засобів виробництва шляхом підвищення культури землеробства.

Економічна родючість грунту - це сукупність його природної і штучної родючості в умовах певного розвитку продуктивних сил.

Земельний фонд України включає всі землі в межах іі території, тобто сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення, а також землі під водою. Власність на землю в Україні має державну натуральну форму та приватну форми. Всі форми власності на землю є рівноцінними і рівноправними. Відповіно до цільового призначення всі земельні резерви поділяються на такі резерви:

· землі сільськогосподарського призначення;

· землі населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів);

· землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення;

· землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

· землі лісового фонду;

· землі запасу.

Користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним називається землекористування без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до 3 років і довгостроковим від 3-25 років.

Земельні угіддя - це ділянки землі, які відрізняються природними властивостями і способом господарського використання, їх поділяють на сільськогосподарські і несільськогосподарські.

До сільськогосподарських належать угіддя, які використовуються для виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Це рілля, перелоги, сіножаті, пасовища і багаторічні насадження. До несільськогосподарських угідь належать землі, вкриті лісом, деревночагарникові насадження (в тому числі полезахисні смуги), землі під водою, болота, землі під дорогами і прогонами, піски, яри, землі під виробничими будівлями і дворами та інші землі, непридатні для використання у сільському господарстві. [2 ст.25-27]

Під структурою земельних угідь розуміють питому вагу окремих видів угідь у загальній земельній площі. Її виражають, як правило, у відсотках. Щоб визначити, який відсоток становить площа даного виду угідь, її слід поділити на загальну земельну площу і знайдені дані помножити на 100. земельних угідь

Посівною називають площу ріллі або інших розорених угідь, яка зайнята посівами сільськогосподарсбких культур. Розміри посівних площ обчислюють по окремих культурах, а по кожній культурі - за господарським призначенням. Наприклад, посівну площу кукурудзи визначають окремо на зерно і силос та зелений корм. Посівні площі однорідних і багаторічних трав поділяють на посіви, призначені на насіння, сіно, зелений корм і випас.

Облік посівних площ здійснюють на основі класифікації сільськогосподарських культур, яка становить їх розподіл на групи за різними якісними ознаками. За біологічними особливостями польові культури поділяють на однорічні (вегетаційний період не перевищує одного року), дворічні і багаторічні.

За виробничим призначенням сільськогосподарські культури поділяють на такі групи: зернові і зернобобові (пшениця, жито, ячмінь, горох, тощо), технічні (цукрові буряки, льон-довгунець, тощо), картопля і овочебаштанні (капуста, огірки, цибуля, кавуни, дині, тощо), кормові культури (кормові коренеплоди, силосні культури, однорічні і багаторічні трави тощо), сидеральні культури (люпин та ін.), які висівають на зелене добриво.

Міжрядними називають посіви в міжряддях просапних культур або садів. Ці посіви не включають у загальний підсумок посівної площі, а обчислюють окремо в перерахунку на суцільні посіви за середніми нормами висіву. Посів у міжряддях садів включають у посівну площу відповідної культури і в загальну посівну площу у фактичному розмірі.

Повторними називають посіви ярих культур проведені після збирання основної культури для одержання у поточному році другого врожаю, їх обліковують окремо і в загальну посівну площу не включають.

Посіви попередніх культур, проведять на розораних сіножаттях і пасовищах з метою підготовки грунту для посіву багаторічних трав,включають у загальну посівну площу відповідної культури.

Проміжними є посіви озимих культур на зелений корм, по яких до закінчення заключного обліку посівних площ проведено посіви ярих культур. У загальну посівну площу проміжні посіви не включають.

Засіяною називають площу, на якій висіяно насіння сільськогосподарських культур. Якщо протягом року на тій самій площі культури висівалися двічі, то цю площу включають у засіяну двічі.

Аналізуючи структуру і структурні зрушення посівних площ, обчислюють питому вагу посівів окремих культур або їх груп у загальній площі всіх посівів.

Статистика аналізує структуру посівних площ по окремих господарствах, адміністративних районах, зонах, підзонах. Крім того показники структури аналізують як у цілому по всій площі посіву, так і по окремих групах культур (зернові, технічні, картопля і овочево-баштанні, кормові).[19 ст. 257-261.]

Динаміку структури посівних площ основних сільськогосподарських кульутур Зміївського району проведено в Таблиці 1.1
Таблиця 1.1
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11



Учебный контент

© ref.rushkolnik.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации