Сутнісна характеристика предмета політичної економії та еволюція її розвитку

скачать (192 kb.)

  1   2
Вступ
Здобуття Україною на зламі тисячоліть незалежності й перехід від адміністративно-командної системи управління до ринкової економіки посилюють інтерес громадськості до економічної теорії, зокрема, до політичної економії.

Політична економія - це наука про виробничі відносини й економічні закони. Адже основою життя будь-якої країни є суспільне виробництво. Подальший розвиток усіх галузей народного господарства нашої країни, необхідність подолання економічної кризи та її негативних наслідків потребують глибокого політико-економічного обґрунтування. Зв'язок політекономії з економікою суспільства найбільш безпосередній. Роль її в суспільному розвитку дуже велика. Загальновідомо, що багато концепцій з'явилися основою державних економічних програм. А отже, політекономія досліджуються в динаміці в процесі історичного розвитку. Разом з тим необхідно підкреслити, що історія розвитку її обернена в сучасність. Це визначається особливою актуальністю питань, що розглядаються нею, в чому одна з важливих особливостей предмету політичної економії і історії її розвитку. Аналіз економічних учень минулих епох здійснюється не заради вивчення самого історичного процесу. Пізнання історичного минулого сприяє кращому розумінню витоків сьогодення.

Актуальність обраної теми курсової роботи полягає в тому, що знання політичної економії необхідне всім членам цивілізованого суспільства. Більшість конкретних проблем повсякденного життя мають важливі економічні аспекти. Через виборців суспільство здатне впливати на рішення своїх політичних лідерів, що приймаються з метою розв’язання цих проблем. Економічні знання мають практичне значення і для бізнесу. Важливе значення має знання політичної економії також для індивіда як споживача і я к працівника. Вони дають йому розуміння того, які рішення про купівлю або наймання на роботу для цього кращі. Велике значення політичної економії і в системі економічної освіти, в підготовці економістів, у формуванні їх кваліфікації.

Багато хто з економістів вважав добробут і шляхи його досягнення в суспільстві предметом політичної економії, вважаючи, що сама економічна діяльність і діяльність держави повинні мати на меті благополуччя індивіда і суспільства. Вивченню цієї проблеми приділяли увагу такі видатні вчені, як А. Монкретьєн, А. Сміт, Д. Рікардо, Ф. Кене й Ж. Тюрго, К. Маркс, Ф. Енгельс та ін. Аналізу предмета політекономії та еволюції її розвитку багато уваги приділили такі постаті Базилевич В.Д., Башнянин Г.І., Нестеренко О.П., Мочерний С.В. та ін.

Метою курсової роботи є дослідження історії політичної економії в ході розвитку економічної науки, проведення порівняльного аналізу різних економічних теорій з метою використання в сучасній економічній науці, а отже, і в господарській практиці, а також аналіз предмета політичної економії для більш ефективного використання отриманих знань з цієї дисципліни. Для досягнення даної мети були виділені такі завдання: 1) дослідити етапи зародження та еволюцію розвитку політичної економії як науки; 2) визначити сутність поняття та характеристику предмета політичної економії; 3) дослідити й аналізувати розвиток економічної думки на Україні.

Предметом дослідження історії зародження та розвитку економічної думки є політична економія. При написанні курсової роботи було використано такі загальні методи дослідження: збір теоретичної інформації, зведення та угрупування отриманої інформації, її аналіз.

Курсова робота має таку структуру: вступ, 6 розділів, що поділяються на підрозділи, висновки та перелік використаної літератури. У першому розділі розглянуто зародження та еволюцію розвитку політичної економіки. В другому розділі розкрито поняття та характеристика предмету політичної економії. В третьому розділі досліджено особливості розвитку економічної думки в Україні.

1. Виникнення та еволюція розвитку політичної економії
1.1 Зародження політичної економії

політичний економія думка

Глибоке засвоєння предмету політекономії як економічної науки в цілому пов’язане з пізнанням її історичних джерел і закономірностей розвитку. Жодна галузь науки не виникла раптово. Кожна з них є продуктом тривалої еволюції, нагромадження якісних ознак, постійного вдосконалення. [6, c. 25]

Економічна думка виникла одночасно з появою людини. Першими економічними узагальненнями, які дійшли до нас, є написи на єгипетських пірамідах, звід законів царя Хаммурапі у Вавілонії, і т.д. У них деталізовані податкова система, громадські роботи, різноманітні штрафи та ін.

Перша спроба теоретично осмислити і більш-менш системно викласти економічні проблеми була здійснена великим мислителем стародавніх часів, філософом, вчителем і наставником Олександра Македонського - Аристотелем. Аристотель робить надзвичайні для свого часу відкриття і порушує проблему раціонального використання багатства, вперше формулює поняття суспільного поділу праці, еквівалентного обміну і навіть мінової вартості, попиту і пропозиції, споживання і потреб [4].

В стародавньому світі ще в четвертому тисячолітті до нашої ери, коли з'явилися перші давньосхідні державні утворення і встановилися державні форми управління рабовласницькою економікою, почалася систематизація економічної думки в економічну теорію, що приймається суспільством як керівництво до дії в здійсненні господарської політики. Тому не випадково прийнято вважати, що економічна наука зародилася саме на Стародавньому Сході - в колисці світової цивілізації.

Вже тоді в надрах натурального господарства східного рабства («азіатського способу виробництва») з властивим йому активною участю держави в економічних процесах невблаганно розширювалися масштаби товарно-грошових стосунків і ставали все більш злободенними проблеми співіснування державної, громадської і приватної власності. Надалі впродовж першого тисячоліття до нашої ери необхідність осмислення суті економічних категорій і законів проявила себе не менш гострий і в державах класичного (античного) рабства.

Найдавніші відомості про формування майбутньої науки, що збереглися до наших часів, містяться в пам’ятці часів Вавилону (VII ст. до н.е.) - «Кодексі царя Хаммурапі»; у ній фіксується відсоток на лихварський капітал у розмірі 20%, передбачається можливість відстрочки виплати боргу на випадок неврожаю без виплати додаткових відсотків та певні положення існування боргового рабства [9, c. 11].

Кодекс Хаммурапі, що консолідував суспільство і економічне життя старовавілонської держави, зовні був націлений на те, щоб «сильний не гнобив слабкого». Фактично ж закріплені в нім правові норми жорстко регламентували натурально-господарські основи, пов'язавши їх не тільки з економічною відповідальністю.

Ще в Античному Світі економічна думка досягла значного розвитку. Економічні погляди Ксенофонта, Платона, Аристотеля, а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю та Індії мали великий вплив на розвиток економічної науки наступних епох [2, c. 13].

Немало економічних спостережень ми знаходимо і в Біблії. Вона дає певне тлумачення економічного життя стародавніх народів, що населяли Палестину і навколишні землі у II і І тисячоліттях до нашої ери. Як правило, ці тлумачення даються у формі заповідей, вказівок про поведінку людини.

Термін «економія» («ойкономія», від грец. «ойкос» - дім, господарство, «номос» - правило, закон), виник в епоху античного рабства. Він означав певну систему правил, законів управління домашнім господарством, землеробством. Його використовували ще Ксенофонт, Платон, Аристотель для аналізу економічних явищ і закономірностей розвитку суспільства. Уперше термін «економія» вжив давньогрецький філософ Ксенофонт у працях «Домоустрій», «Кіропедія» та інших, вважаючи економію наукою про господарство, управління майном. Визначаючи предмет домоводства, він характеризував його як науку про ведення і збагачення господарства [7].

Економічні ідеї займали значне місце в творах старогрецького філософа Платона (427-347 рр. до н.е.). Найбільш відома його робота «Політика або держава». Платон розглядав державу як співтовариство людей, породжене самою природою, вперше висловивши думку про неминучість ділення держави (міста) на дві частини: на багатих і бідних. Платон приділяв велику увагу проблемі розподілу праці, розглядаючи його як природне явище. У його концепції обґрунтовувалася природжена нерівність людей. Ділення на вільних і рабів він тлумачив як нормальний стан, даний самою природою. Раби розглядалися як основна продуктивна сила, а їх експлуатація - як засіб збагачення рабовласників. Вільними громадянами могли бути тільки греки. На рабів перетворювалися варвари, іноземці. За головну галузь господарства Платон вважав землеробство, але схвально відносився і до ремесел [14, c. 6].

Найбільший внесок в розвиток економічної думки Стародавньої Греції вніс найвеличніший мислитель давніх часів Аристотель. Економіка на думку Аристотеля представлена, перш за все найважливішою і почеснішою діяльністю людей в землеробстві, а також тих, хто зайнятий ремеслом і дрібною торгівлею. Її мета - задоволення насущних життєвих потреб людини, і тому вона має бути об'єктом турботи держави. Аристотель, будучи переконаним ідеологом натурально-господарських стосунків, що склалися в його країні, зміг значно більше інших своїх сучасників заглибитися в конкретні економічні проблеми і розробити оригінальний на той час проект ідеальної держави.

Згідно з проектом Аристотеля природні «закони природи» обумовлюють ділення суспільства на вільних і рабів і їх праці на розумову і фізичну. Ідеалізуючи в рамках цієї концепції модель рабовласницького державного пристрою, він як би штучно «спрощує» найважливіші елементи господарського життя. Наприклад, за Аристотелем, «насправді речі такі різні не можуть стати сумірними». Звідси «5 лож - 1 будинку» тому, що їх сумірність досягається нібито тільки завдяки грошам. Його політичні погляди викладені в роботі «Політика» і інших творах [15].

Видатною заслугою Аристотеля в розвитку економічної думки є його спроба проникнути в суть економічних явищ, розкрити їх закономірності. У цьому Аристотель істотно відрізнявся від своїх попередників (Ксенофонта, Платона), поклавши початок економічному аналізу, що виявилося в підході до визначення предмету економічної науки, у вивченні обміну, форм вартості і так далі. Аристотель розглядав економічні явища з погляду найбільшої користі. Все, що відповідало інтересам зміцнення господарства, приймалося як природне і справедливе. Навпаки, все, що розхитувало і розкладало господарство, відносилося до розряду явищ протиприродних. З цієї точки зору оцінювалося багатство і його джерела, засоби задоволення потреб суспільства [14, с. 7].

Як наука, тобто як система знань про економічні процеси, політична економія виникла набагато пізніше - у ХVІІ-ХVШ ст., коли почав зароджуватись капіталізм, економічні відносини стали набагато складнішими, виникла необхідність їх регулювання на рівні держави.

Вперше назва «політекономія» була вжита французом Антуаном Монкретьєном у «Трактаті політичної економії», який побачив світ у 1615 р. Чому саме так Монкретьєн назвав свій твір, а не просто «економія» або «економіка», як це робили давньогрецькі мислителі або його сучасники? Річ у тім, що починаючи з Ксенофонта й Аристотеля, всі, хто вживав ці слова (економія, економіка), вкладали в них первісний зміст - це домоводство, управління особистим господарством, сім'єю. Але Монкретьєн пише не про таке господарство. Його думки були скеровані на процвітання господарства як державної, національної спільності. Підкреслюючи саме це, він і поставив перед словом економія визначення політична.

Отже, політична економія протягом довгого часу була практикою в руках народів та урядів, потім формувалась у деякі загальні правила та рекомендації, після тривалого процесу розвитку стала цілісно пояснювати економічне життя і в результаті оформилась як самостійна наука [3, c. 15].
1.2 Меркантилізм
Становлення і розвиток економічної науки тісно пов’язані з прогресом капіталістичного способу виробництва. Цей суспільний лад з самого початку (епоха первісного нагромадження капіталу) порушував перед молодою економічною наукою проблему за проблемою. Саме тоді починається формування фундаментальної політичної економії як самостійної науки. Першими гідний внесок у розвиток політичної економії зробили меркантилісти (від італ. merkante - торговець, купець), які вважали, що суспільне багатство нарощується у сфері обігу - торгівлі. Меркантилісти визначили з цих позицій дві економічні проблеми, які необхідно було вирішити: 1) розвиток зовнішньої торгівлі і встановлення торгового балансу країни; 2) визначення природи грошей і рівня відсотка. На їх думку, багатство країни пов’язано з максимальним нагромадженням золота і срібла (дорогоцінних металів) за допомогою ефективної зовнішньої торгівлі, тобто перевищення вивезення товарів з країни над їх ввезенням. Меркантилісти вважали природною властивістю дорогоцінних металів бути грошима. Звідси - їх помилкове уявлення про те, що товари мають вартість таку, скільки за них можна обміняти золота і срібла.

Антуан де Монкретьєн (1575-1621) може вважатися одним з найталановитіших економістів - представників меркантилізму. Саме він вперше вжив термін «політична економія», подарувавши тим самим назву новій науці. За меркантилізмом політична економія (грец. politike - мистецтво управляти державою) - наука про управління державою економікою.

Величезний внесок у розвиток поглядів меркантилістів зробили Томас Ман (1571-1641), Дейвід Юм (1711-1776) - видатний філософ XVIII ст., Уільям Петті (1623-1687) - фундатор трудової теорії вартості [4].

Поняття «меркантилізм» походить від слова латинського походження теrcari (торгувати). По-англійськи і по-французьки mercantile означає «торговий», а італійське mercante означає «торговець» «купець». Але меркантилістська система є набагато складнішою концепцією, виникнення якої тісно пов'язане з наслідками великих географічних відкриттів, що зумовили прискорення «первинного накопичення капіталу», виникнення нових типів господарюючих суб'єктів - власників-підприємців і найнятих робітників [15].

Завдання економічної теорії меркантилісти бачили в тому, щоб розробляти практичні рекомендації для державної політики. Вони вважали, що для створення сприятливих умов для зовнішньої торгівлі держава повинна втручатися в економіку [5, с. 19].

Джерелом багатства меркантилісти вважали зовнішню торгівлю. Таке тлумачення не було випадковим. Воно було невід'ємною ланкою всієї концепції меркантилістів. Бачивши джерело національного багатства в зовнішній торгівлі і прибутку від відчуження, меркантилісти піклувалися про активний зовнішньоторговельний баланс. Його здійснення, як і в цілому накопичення грошових багатств, зв'язувалося з активною діяльністю держави, яка системою адміністративних мерів і економічною політикою повинна була сприяти притоці в країну золота і срібла. Для здійснення цього завдання меркантилісти висунули цілу систему заходів, що рекомендувалися королівській владі, яка повинна була втручатися в економічне життя, сприяти активній зовнішній торгівлі. [14, с. 16]

У цілому для теорії меркантилізму характерні такі риси:

1) предметом дослідження є виключно сфера обігу;

2) гроші розглядаються як найвища й абсолютна форма багатства;

) нагромадження багатства у грошовій формі можливе лише за умови прибутковості зовнішньої торгівлі чи безпосередньо у процесі видобутку дорогоцінних металів;

) вороже ставлення до конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках;

) ідеологія активного державного втручання в економічне життя.

Виходячи з того, що меркантилізм виник спершу як економічна політика держави (передусім протекціоністська) і лише з часом набрав характеру теоретичних настанов, визначимо основні риси подібної державної політики:

) Запровадження державної регламентації зовнішньої торгівлі: сприяння імпорту дешевої сировини; встановлення високого ввізного мита на промислові товари; заохочення експорту готової продукції.

2) Державне регулювання внутрішнього виробництва й ринку: надання привілеїв і монопольних прав у виробничій і торговельній діяльності; регламентація чисельності та кваліфікації робітників, а також цін, стандартів якості та умов виробництва продукту.

) Сприяння збільшенню чисельності населення з метою підтримки низького рівня заробітної плати.

) Недостатня увага до розвитку сільськогосподарських галузей.

) Виправдання колоніальної експансії.

) Абсолютна монополізація сфери зовнішньої торгівлі [10, с. 18].

Розгляд меркантилістської системи дає змогу сформулювати певні висновки. Меркантилізм виник наприкінці XV ст. як спроба теоретичного обґрунтування системи заходів економічної політики, що відстоювали торговці. Обмеженість меркантилізму полягає в тому, що основною сферою науково-практичних досліджень він обрав зовнішню торгівлю. Тим часом меркантилізм позначив перехідний період зародження економічної думки як самостійної галузі людських знань про суспільство і закони його соціально-економічного розвитку.

Практична спрямованість меркантилістської системи в сфері обміну значно вплинула на подальшу еволюцію економічної науки. Крім того, в більшості розвинених країн того часу особливості реалізації ідей меркантилізму вплинули на специфіку соціально-економічного розвитку [12, с. 44].
1.3 Класична політична економія
Меркантилісти і фізіократи підготували подальший розквіт економічної думки, коли вона по суті не тільки сформувалася як єдина, цілісна наука, а й знайшла відповіді практично на більшість питань, поставлених швидко прогресуючим капіталізмом. Настала епоха класичної політичної економії.

Класична політична економія виникла тоді, коли підприємницька діяльність услід за сферою торгівлі, грошового звернення і позикових операцій розповсюдилася також на багато галузей промисловості і сферу виробництва в цілому. В результаті розкладання меркантилізма і посилення наростаючої тенденції обмеження прямого державного контролю над економічною діяльністю «доіндустріальні умови» втрат минулу значущість і запанувало «вільне приватне підприємництво» [15].

Класична політична економія по-своєму довела наукову неспроможність меркантилізму. Багатство нації створюється, вважали класики, не в торгівлі (тут грошова форма вартості міняється на її товарну форму), а у виробництві. Виробництво ж ґрунтується на природних законах, а тому не потребує втручання держави.

Класична політична економія теоретично вивчає всі сфери економіки - виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ і послуг. Від поверхневого опису господарських явищ (наприклад, обміну товарів на гроші) вона переходить до відкриття їх суті і законів розвитку економіки. Для цього поглиблено досліджуються економічні стосунки між соціальними групами, класами суспільства [5, с. 19].

Класична школа економічної науки базується на таких основних теоретичних засадах:

1) ідеї природного порядку, згідно з якою все у світі (у тому числі людське суспільство й окрема особа) підпорядковується законам Природи. Людина діє природно, коли використовує всі доступні їй засоби - здібності, розум, майно - з метою забезпечення власного суспільного існування, задоволення матеріальних і духовних потреб. Звідси випливає право вільного розпорядження особистою працею й майном, свобода обміну та конкуренції, неприпустимість існування монополій, недоторканність приватної власності;

2) концепції «економічної людини», якою рухає єдине прагнення - особиста вигода, егоїзм, тоді як від інших мотивів поведінки (таких як культура, звичаї, релігія) класики абстрагуються;

3) ідеології економічного лібералізму, відповідно до якої держава не повинна втручатись у виробничу, торговельну й фінансову діяльність індивідів, а також відсутні будь-які заборони та обмеження на торгівлю, переливання капіталу, цінова регламентація виробництва, закони про мінімальну заробітну плату тощо. Це пояснює той факт, що більшість класичних уявлень побудовано на припущенні про абсолютну (чисту) конкуренцію в усіх галузях і повну інформованість суб'єктів господарювання;

) радикальній зміні методології дослідження економічної науки - від поверхневості та описовості меркантилізму до методів наукової абстракції, аналізу та синтезу, індукції та дедукції;

) розробці нового категоріального апарату, дослідженні таких економічних категорій, як вартість, ціна, прибуток, рента, капітал тощо;

) розгляді внутрішніх сутнісних взаємозв'язків економічних явищ і формулюванні абстрактних економічних законів у поєднанні з практичною спрямованістю економічного вчення, його реалізацією у сфері економічної політики держави (передусім Великобританії);

) аналізі сфери безпосереднього виробництва як вирішальної фази суспільного відтворення, що не перешкоджало окремим представникам класичної школи досліджувати також сферу розподілу (Д. Рікардо), споживання (П. Буагільбер, С. Сісмонді), проблему реалізації (Т.Р. Мальтус). У класиків виробництво - єдине джерело прибутку та нагромадження капіталу, основний фактор багатства, а праця - найважливіший фактор виробництва (це однаковою мірою стосується як трудової, так і інших теорій вартості класичної школи) [10, с. 23].

Вперше ідею про те, що праця є найважливішим джерелом багатства, висловив У. Петті. Йому належить знаменитий вислів: «Природа - мати, а праця - отець багатства». Теорія трудової вартості - перша основоположна теорія класичної політекономії була створена В. Петті (1621-1687). У. Петті розрізняє дві сторони ціни: одна, що постійно змінюється залежно - ринкова ціна; інша, природна, що не змінюється вже після виробництва, - вартість товару.

Славу одного з кращих економістів усіх часів А. Сміту принесла загальна теорія ринку, особливо щодо механізму його функціонування. Він переконливо обґрунтував, що кожний господарюючий суб’єкт, переслідуючи свою особисту мету, досягає тим самим і суспільних цілей. Його ідея «невидимої руки ринку» є не що інше, як пояснення механізму саморегулювання ринкової системи. Дія «невидимої руки» ринкових стимулів спрямовує діяльність людей таким чином, щоб вони приносили користь усім.

Подальшого розвитку класична політекономія набула у працях англійського економіста Давіда Рікардо (1772-1823). Вчений вперше охарактеризував поняття суспільно необхідних витрат праці на відміну від індивідуальних і обґрунтував, що вартість визначається саме ними. Таким чином, він майже підійшов до відкриття закону вартості. Він показав, що в процесі створення вартості бере участь жива праця, проте до складу вартості готового продукту входить ще й перенесена вартість засобів виробництва. Крім того, Д. Рікардо вирішив багато конкретних економічних проблем: від розрахунків економічної ефективності міжнародної торгівлі до визначення «мінімального рівня заробітної плати» та прожиткового мінімуму. Заслуга Д. Рікардо полягає ще й у тому, що він виклав політичну економію в суворій логічній послідовності, надавши їй системного вигляду на тому рівні розвитку, на якому вона тоді перебувала [4].
1.4 Марксизм у політекономії
Особливе місце у формуванні і розвитку політичної економія належить К. Марксу (1818-1883) і марксизму в цілому. І якщо на Заході К. Маркс (як філософ та економіст) вважається видатною особистістю другого тисячоліття, то в постсоціалістичних країнах економічні, політичні й ідеологічні концепції формування суспільств з перехідною економікою базуються виключно на засадах антимарксизму, що свідчить про їх однобоку заідеологізованість.

Особливість марксизму як економічного вчення полягає в тому, що постійно задля його дослідження застосовувався один і той самий метод - діалектичний матеріалізм. Тобто суть марксизму - в діалектиці, у розвитку. Жодна економічна категорія не є статичною, вона розвивається так само, як еволюціонує саме людське суспільство. Паралельно він відкриває закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил.

У праці «До критики політичної економії» К. Маркс доводить до досконалості трудову теорію вартості: відкриває двоїстий характер як праці, що створює товар, так і самого товару; розглядає еволюцію появи і сутність грошей, їх роль у товарному господарстві; розкриває необхідність перетворення товару на гроші внаслідок того, що суспільний характер праці, втіленій в товарі, може виявлятися тільки в обміні; формулює умови і риси товарного виробництва; характеризує суперечності найпростішої економічної «клітини» капіталізму - товару.

Предметом вивчення в економічній теорії Маркса, як й у всіх представників класичної політекономії, була сфера виробництва. Маркс надавав їй настільки першорядне значення, що всі економічні відносини називав виробничими.

Матеріалістичний підхід Маркса до суспільних відносин полягав в наступному. Певну сукупність суспільних відносин Маркс називає «суспільною формацією». «Базисом» цих суспільних відносин він уважає економіку, що, у свою чергу, визначається рівнем розвитку техніки («продуктивних сил»). Всі суспільні відносини, що не належать до економічного (політичні, культурні й т.д.), є «надбудовою» над «базисом». Таким чином, техніка («продуктивні сили») визначає характер економіки («виробничих відносин»), а економіка - характер всіх інших суспільних відносин [13, с. 78].

Карл Маркс в своїй головній економічній праці «Капітал», якому він присвятив 40 років і не встиг завершити, багато в чому по-новому розробив класичну теорію вартості і теорію додаткової вартості. Маркс детально розглядає товар і його властивості (споживну вартість і вартість); зміст вартості, її джерела, величину, чинники, що її змінюють. Маркс вважав, що вартість товару створює праця, сама вартість міняла форму від простої до грошової, і що це - суспільне, а не природна властивість речі. Товар, по Марксу, містить суперечності між споживною вартістю і міновою вартістю, абстрактною і конкретною працею, приватною і суспільною працею. Центральною проблемою «Капіталу» вважається виробництво абсолютної додаткової вартості, подвійний характер праці при капіталізмі (процес праці і процес зростання вартості) Капітал, за Марксом, - це вартість, що приносить додаткову вартість.

Першим політекономічним твором марксизму вважається робота Фрідріха Енгельса (1820-1895) «Нариси до критики політичної економії». У ній розглядаються проблеми приватної власності як початкової бази капіталізму; накопичення капіталу; концентрації і централізації капіталу; економічні кризи [14, с. 55].

Найважливішим твором Ф. Енгельса вважається робота «Анті-дюрінг», видана в 1878 р. У ній Енгельс ставить питання про політекономію в широкому і вузькому сенсі слова. У вузькому сенсі він розумів політекономію, що вивчає тільки капіталізм. Політекономія в широкому сенсі - це наука, що вивчає всі суспільно-економічні формації і економічні закони, «що керують виробництвом і обміном матеріальних життєвих благ в людському суспільстві».

Лише перелік відкриттів К. Маркса зайняв би десятки сторінок. Так, вчений довершено розкрив анатомію капіталістичного суспільства в його діалектичному розвитку, з усіма суперечностями, класовою боротьбою, його творчим і руйнівним потенціалом. Геніальний діалектик, матеріаліст, що довів природну спроможність капіталізму до відтворення, не побачив у цій спроможності можливостей його трансформації та вдосконалення [4].

Учення К. Маркса дозволило виявити нерозв'язні суперечності і певну обмеженість всього класичного напряму політичній економії. Це напрям, по-перше, багато в чому відображає особливу історичну специфіку економіки Англії в XVII-XIX ст. (період панування одноосібної форми капіталу і вільної конкуренції). Воно володіє рисами несиметричної теорії, що односторонньо відобразила суперечливу дійсність. Тому не випадково з'явилося абсолютно нове, багато в чому протилежне переконання.
1.5 Сучасний етап розвитку політичної економії
Сучасні економічні теорії в основному представлені західними економістами, для яких у XX ст., особливо в останні 40-50 років, притаманна спрямованість на вирішення конкретних економічних проблем. Західній економічній думці властиве і поглиблення її прикладного характеру.

Західна економічна наука в сучасних умовах традиційно займає велике місце в арсеналі засобів, використовуваних для підтримки економічної стабільності, функціонування державно-монополістичних утворень, вдосконалення господарського механізму і підвищення його ефективності. Її еволюція є складним, багатобічним процесом, що розвивається в різних формах, випробовує дію багатьох чинників і що відображає різноманіття соціально-економічних і політичних умов сучасного надзвичайно складного миру [14, с. 65].

Найвидатніші зарубіжні вчені завжди були зайняті глобальними і фундаментальними політико-економічними проблемами. Так, Дж. Бернхем і С. Чейз розробляли теорію народного капіталізму, М. Мінз - теорію колективного капіталізму, Дж.М. Кейнс - теорію регульованого капіталізму, А. Вагнер, В. Зомбарт, П. Самуельсон - теорію змішаної економіки, У. Ростоу, Р. Арон, Дж. Гелбрейт - теорію індустріального суспільства, Л. Ерхард - теорію соціального ринкового господарства і т.д.

На початку XX ст. в США виник інстітуціоналізм, видними представниками якого виступили Торстейн Веблен, Джон Коммонс, Уеслі Мітчелл.

Методологія інстітуціоналістів передбачала: 1) широке використання описово-статистичного методу; 2) історико-генетичний метод; 3) як початкове - категорію інституту (сукупність правових норм, звичаїв, звичок).

Свою назву цей напрям отримав після того, як американський економіст У. Гамільтон в 1916 г. вперше застосував термін «інстітуціоналізм» [14, с. 92].

Термін «інстітуціоналізм» (англ. institutionalism від латів. institutio - образ дії, звичай, вказівка) був прийнятий для позначення системи поглядів на суспільство і економіку, в основі якої лежить категорія інституту.

Відкидаючи ідею про виробничі стосунки як основи соціально-економічної структури, інстітуціоналісти сформували свій специфічний підхід до вивчення суспільних явищ, економічного процесу. Одну з центральних проблем розвитку і оновлення економіки інстітуціоналісти бачать в створенні системи соціального контролю над економікою. В організації соціального контролю, в створенні тотально контрольованого суспільства автори інстітуционалізма центральне місце відводять державі.

Концепція соціально-інституційного напряму не залишається без змін. У сучасній західній теорії інстітуционалізм, мабуть, найбільш рухома система поглядів, еволюція якої протікає вельми наочно.

Неолібералізм як економічна теорія розроблена в основному західнонімецькими економістами В. Ойкеном, Л. Ерхардом і їх послідовниками. Головні вихідні пункти зазначеної теорії полягають у тому, що:

1) Приватна власність є фундаментом підприємницької діяльності, реалізації людської свободи, мотивацією повсякденної діяльності людини.

2) Вільна конкуренція - це основа розвитку процвітаючої ринкової системи.

) Держава має захищати приватну власність і вільну конкуренцію на основі антитрестівської політики.

) Держава як верховний суддя має задавати «правила гри» для всіх суб’єктів економічної діяльності і суворо контролювати дотримання зазначених правил. У той же час держава не повинна втручатися в механізм конкуренції. Конкуренція - наскільки це можливо, планування - наскільки необхідно - ось критерій неолібералізму.

) І державою, і підприємцями, і організаціями повинна проводитися одна політика - політика реалізації соціальних гарантій і соціальної захищеності всіх членів суспільства. Кожний трудівник має бути впевнений у тому, що буде забезпечений роботою, мати гарантовані заробітну плату, пенсію тощо. Тоді суспільство буде стабільне, динамічне, а його економіка являтиме собою соціальне ринкове господарство [4].

Розроблена Дж.М. Кейнсом теорія державного регулювання капіталістичної економіки по праву дістала назву, що походить з його імені, - кейнсіанство.

Йому належить видатне місце в сучасній економічній думці. На відміну від багатьох своїх сучасників, Дж.М. Кейнс достатньо критично проаналізував капіталістичну економіку і дійшов до нестандартного на той час висновку, що вона далека від приписуваної їй гармонії. Він вважав: капіталізм занадто марнотратний, не повністю використовує можливості виробничих і трудових ресурсів, внаслідок чого значна частина його економічного потенціалу не приносить очікуваних результатів. З іншого боку, на думку Дж.М. Кейнса, найзначнішою хибою сучасного капіталізму є надмірна нерівність у розподілі прибутків. Центральною ідеєю Кейнса стала думка про те, що капіталізм вільної конкуренції вичерпав себе, він уже не піддається саморегулюванню. Ось чому в інтересах усіх економіка має регулюватися державою.

Вченим був розроблений конкретний механізм подібного регулювання. Держава, на думку Кейнса, регулюючи зайнятість, забезпечує велику соціальну стабільність капіталістичної економіки, роблячи доступнішим кредит, допомагає діловим людям виходити зі складних ситуацій, турбується про міцність і сталість грошей, жорстко регулюючи їх кількість в обігу, переборює інфляцію, робить бізнес прогнозованішим [4].

Кейнсіанство відіграло виняткову роль у стабілізації капіталістичної системи, проте в даний час позиції його не такі однозначні. Панацеєю для капіталістичної економіки воно не стало, тому нині має багато супротивників.

Останнім словом у сучасній економічній думці Заходу вважається монетаризм - теорія, розроблена американським економістом Мілтоном Фрідменом, так звана «чиказька школа». Прихильниками монетаризму гроші розглядаються як вирішальний чинник суспільного відтворення (звідси й назва теорії).

У основі монетаризму лежить ряд теоретичних і методологічних передумов кількісна теорія грошей, теорія відносної ціни А. Маршалла, теорія ринкової рівноваги Л. Вальраса, короткостроковий варіант концепції кривих Філіпса, кейнсіанські моделі ІЗПГ (інвестиції - заощадження - праця - гроші).

Першопричину економічних процесів вони бачать не у виробництві, а в обігу. Монетарісти не в змозі пояснити внутрішній зміст, витоки даних тенденцій капіталістичної економіки. Покладаючись на емпіризм, вони рекомендують визначати розміри грошової маси приблизно до темпів зростання випуску продукції. Питання про те, яким чином грошовий чинник впливає на динаміку і результати виробництва, по суті, обходиться мовчанням, оскільки автори концепції не можуть на нього відповісти. Посилання на багаторічний досвід, статистичні дані з історії грошового звернення багатьма сприймаються скептично [14, с. 73].

Таким чином, монетаризм являє собою економічну теорію, що ґрунтується на вирішальній ролі грошей (грошової маси) в економіці в цілому, і особливо у формуванні цін та регулюванні інфляції. Саме тому монетаристи, виступаючи проти державного втручання в економіку, визнають роль держави тільки в контролі над грошовою масою й в управлінні емісією грошей, державним бюджетом, а також у підтримці достатньо високого рівня позичкового процента.
  1   2



Учебный контент

© ref.rushkolnik.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации