Фауна гідробіонтів озера Сірче

скачать (6424.6 kb.)

Міністерство освіти та науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Біологічний факультет

Кафедра зоології

Курсова робота

Фауна гідробіонтів озера Сірче


студентки 32 групи

Кошель Алли Степанівни

Науковий керівник:

к. б. н., доц. Зінченко О. П.


Луцьк-2010

Зміст


Вступ
Життя величезної більшості безхребетних тварин повязане з водою. У кожній водоймі розрізняють дно басейну, що називається бенталь, і товщу води – пелагіаль. Організми, що населяють бенталь, мають назву бентичних, або донних, скороченно вони називаються бентосом. До бентичних організмів відносять дорослих особин губок, більшість кишковопорожнинних, багатьох червів (плоских, круглих і кільчастих) і молюсків (двостулкових, або пластинчастозябрових, червоногих і деяких головоногих-осьминогів). З членистоногих з бентосом пов'язаний ряд видів ракоподібних.

Вивчення безхребетних є дуже важливим для науки. Вони складають більше 99% всіх видів тварин, і хоча в данний час описані і мають значення менше 1 млн видів, загальне число видів, що населяють нашу Землю, можливо, перевищує 30 млн. Більшість видів безхребетних чекають відкриття і опису, а серед вже відомих науці лише частина вивченні по-справжньому глибоко.

Актуальність теми дослідження зумовлена недостатнім рівнем відомостей про фауністичний склад, біологічні особливості безхребетних тварин – гідробіонтів озера Сірче.

Об׳єктом дослідження є безхребетні тварини – гідробіонти озера Сірче.

Предметом дослідження є фауна безхребетних тварин – гідробіонтів у районі дослідження.

Мета роботи: вивчити фауністичні особливості безхребетних тварин – гідробіонтів озера Сірче.

В роботі ставились такі завдання:

– ознайомитися з гідробіологічною характеристикою озера Сірче;

– набути навичок збирання матеріалу для досліджень;

– скласти систематичний перелік видів району дослідження;

– вивчити біологічні особливості безхребетних тварин – гідробіонтів озера Сірче.

Наукова новизна роботи. Встановлено 18 видів безхребетних тварин – гідробіонтів озера Сірче.

Практичне значення полягає в тому, що його результати можуть бути використані:

– як навчальний матеріал з курсу зоології безхребетних;

– студентами при подальших наукових дослідженнях та під час проходжння комплексної навчальної практики.

Структура роботи. Курсова робота викладена на 25 сторінках друкованого тексту. Складається з вступу, чотирьох розділів, висновків. Список літератури містить 17 першоджерел. У додатках подані рисунки зареєстрованих видів.
Розділ 1. Гідробіологічна характеристика озера Сірче
Територія досліджень охоплює західну частину Волинського Полісся, до складу якого входить велика кількість озерних систем, різноманітних за своїм походження. Одним з них є озеро Сірче, що розташоване у Камінь-Каширському районі, поблизу сіл Хотешів та Добре (рис. 1). За своїм зовнішнім виглядом озеро нагадує грушу. Площа озера 90 га, довжина 5 км, ширина 2,1 км, максимальна глибина 13 м, хоча середня глибина становить 6 м, а прибережна смуга мілководна. Прозорість води до 1,8 м. Об׳єм становить 63 млн мі. Верхні шари води влітку прогріваються до 17 °С і більше, на глибині температура води постійна і становить 4–6 °С. Живиться озеро переважно підземними та атмосферними водами. Берегова лінія протяжністю понад 7 км заросла комишами, очеретом та осокою. Сосни з березами, грабами, дубами подекуди підходять до самої води.


Рис. 1. Озеро Сірче під час заходу сонця
Озеро багате рибою. Тут водиться карась, лин, щука,окунь, є багато раків, а це є ознакою того, що озеро « живе», оскільки раки – це природний індикатор водойм. В останні роки на озері поселилося кілька сімей красенів-лебедів. Саме вони стали окрасою теперішнього ландшафту озерного краю. Багатому видовому складу фауни безхребетних і хребетних тварин сприяє помірно-континентальний клімат, із наявною м'якою зимою, нежарким літом.
Розділ 2. Матеріал і методика досліджень
Збір матеріалу був проведений протягом весняно-літньо-осіннього періоду 2009 р. Було зібрано 5 проб безхребетних тварин, досліджено 23 екземпляри тварин.

Для збору матеріалу використовували таке обладнання:

–водний сачок;

–відро для збирання живого матеріалу;

–скляний стакан для дрібних тварин;

–пінцет на шнурку;

–лупа;

–набір пробірок з плоским дном і пробками;

–записна книжка і олівець.

Процес узяття проби здійснювали у різних місцях водойм: на поверхні води, серед водяних рослин і на рослинах, на дні, на підводних каменях, на корчах тощо. Виловлювали тварин водним сачком, складовими якого є ручка та мішок. Спочатку ловили тварин, які плавали на поверхні водойм. Для цього занурювали сачок у воду отвором мішка до поверхні води, підводили його під тварин і швидким рухом витягували сачок з тваринами. Щоб зібрати тварин, які живуть серед заростей або тримаються ближче до дна,сачок занурювали у воду, і як тільки пропливала комаха чи її личинка, швидким рухом сачка ловили її. Кілька разів проводили сачком між рослинами праворуч і ліворуч від себе, роблячи рухи як під час косіння. Змінюючи напрям руху сачок піднімали угору. Коли з сачка стікала вода, йоговивертали у відро, а звідти варин вибирали у банки з водою, а частину фіксували у 4%-му розчині формаліну або 70%-му спирті. [13].

Збір матеріалу проводили і на водяних листках, які уважно оглядали, а знайдених тварин пінцетом переносили у банки з водою. Усе виловлене в банки етикетували, записували дату, місце збору,температуру повітря та води, хмарність, силу вітру, годину дня. Зібраний матеріал визначали до – роду, а найбільш поширених – до виду.
Розділ 3. Систематичний перелік видів
Тип Членистоногі Arthropoda

Клас Ракоподібні Crustaceae

Підклас Вищі раки Malocostraca

Ряд Рівноногі Isopoda

Родина Водяні ослики Asselidae

Вид Водяний ослик Asellus aquaticus

Родина Бокоплави Amphipoda

Вид Бокоплав озерний Gammarus lacustris

РядЖуки Caleoptera

Родина Водолюби Hydrophilidae

Вид1. Водолюб великий Hydrous piceus

2. Водолюб малий Hydrous caraboides

Родина Плавунці Dyctiscidae

Вид 1. Полоскун розенчастийAcilius sulcatus

2. Плавунець облямований Ditiscus marginalis

Родина Вертячки Gyrinidae

Вид Вертячка денна Gyrinus marinus

Ряд Клопи Hemiptera

Родина Водяні скорпіони Nepidae

Вид Скорпіон водяний Nepa cinerea

Родина Водомірки Gerridae

Вид Водомірка озерна Gerrius lacustris

Клас Павукоподібні Arachnida

Ряд Павуки Aranei

РодинаПавуки бродячі Pisauridae

Вид Великий павук доломедес Dolomedes fimriatus

Родина Павуки – трубочники Agelenilae

Вид Водяний павук Argyroneta aquatica

Ряд Кліщі Acarina

Родина Гідрахніди Hydrachnidae

Вид Кліщ географічний Hydracha geographica

Ряд Двокрилі Diptera

Підряд Двокрилі – довговуси Nеmatocepa

Родина Комарі – дзвінціChironomidae

Тип Молюски Mollusca

Клас Легеневі молюски Gastropoda

Родина Ставковики Lymnaeidae

Вид Ставковик звичайний Lymnaea stagnalis

Родина Котушки Planorbidae

Вид Котушка рогова Planorbarius corneus

Клас Двостулкові молюски Bivalvia

Родина Перлівниці Unionidae

Рід Беззубки Anadonta

Вид Беззубка звичайна Anadonta cygnaea

Родина Шарівки Sphaeridae

Рід Шарівки Sphaerium

Вид Шарівка рогова Sphaerium corneum
Розділ 4. Особливості біології зареєстрованих видів
Водомірка озерна (Gerris lacustris) з родини водомірок (Gerridae) (рис. А. 5.). Тіло водомірки видовжене, з широко розставленими ногами, завдяки чому маса тіла комахи розподіляється на значній поверхні. На голові навідміну від інших клопів є досить довгі вусики, які складаються з чотирьох членників, та сильно зігнутий донизу хоботок. Очі великі. Перша пара ніг значно коротша за задні дві і відіграє роль хватального органу. Задні, і особливо середні ноги – довгі. Їхні лапи густо вкриті волосками. Розкинувши довгі ноги, водомірки спритними швидкими рухами ковзають по дзеркалу озера або ставка. Середніми ногами водомірка робить сильний поштовх, який викидає її на чверть метра вперед; задні ноги служать як кермо; ноги кожної пари заносяться вперед одночасно. При такому способі руху водомірки блискавично кидаються на комаху, яка висунулася з води або впала в неї. Під надкрилами у водомірки є перетинчасті крила. [8]. Літають водомірки рідко. За допомогою ніг вони можуть пересуватися і по суші. Під осінь вони залишають водойми, ховаючись на зимівлю під корою пнів, у мох. Навесні самки відкладають яйця на підводні частини стебла чи листя рослин (рис. А. 6.). Через тиждень з яєць вилуплюються личинки. Весь розвиток закінчується протягом 40 днів. У другій половині зявляється друге покоління.[4].

Часто зустрічаються водомірки у яких на тілі є одна або кілька червоних крапок – це паразитичні личинки водяних кліщів, які живуть на багатьох водяних комахах.

Водолюб великий чорний (Hydrous piceus) – найбільший з родини водолюбів (Hydrophilidae), що поширені в прісних водоймах. Довжина його тіла 4–4,7 см. Тримається рослин у прибережній смузі стоячих водойм, де його можна знайти протягом всього року. Плаває водолюб погано, при цьому пересуває ноги змінно, а не одночасно як плавунець. Частіше водолюби повзають по водяних рослинах. Червоний бік їхнього тіла здається сріблястим тому, що між волосками черевця затримується повітря.

Тіло водолюба яйцеподібної форми, блискучого, смоляно-чорного кольору із зеленуватим відтінком. Очі розташовані біля заднього краю голови. На черевному боці тіла є кіль, який переходить у гострий шип. Вусики короткі. З ними пов'язаний своєрідний спосіб дихання водолюбів: жук виставляє з води зігнуті вусики, між волосками яких скупчується повітря. Потім жук підбирає вусики, і повітря поступово переходить на волоски нижнього боку грудей, а потім під надкрила, де й розташовані дихальця. Живляться водолюби переважно рослинною їжею: мякими частинами водних рослин і нитчастими водоростями. Іноді вони поїдають ослаблених або мертвих водяних тварин.

Розмножуються водолюби у травні. Самки будують кокони, в які відкладають 50–60 яєць. Яйця в коконі розміщені в один ряд. Личинки виходять у воду тижнів через два-три після відкладання яєйь. Улюбленою їжею личинок є дрібні млюски, особливо котушки. Повний цикл розвитку водолюба чорного від яйця до появи дорослої комахи відбувається протягом 9-10 тижнів. Дорослі жуки зимують на дні водойм. [15].

У невеликих водоймах зустрічається інший вид з цієї родини – Водолюб малий чорний (Hydrophilus caraboides). Він має менші розміри (13-18мм). Тіло овальне, чорного кольору, з металічним блиском. Личинки схожі на молоду личинку водолюба чорного, від якої легко відрізняються наявністю семи пар трахейних зябер черевця, вкритого волосками. Навідміну від дорослого жука личинка є хижаком, проте плаває вона погано. [16].

У водоймах України дуже поширенний Полоскун розенчастий (Acilius sulcatus) з родини плавунців (Dyctiscidae). (рис. А. 9.). Полоскунів особливо багато там, де є пуголовки, якими жуки та їх личинки живляться. Сплющене тіло жука досягає 16–18мм довжини. Надкрила самців гладенькі, у самки – з поздовжніми жолобками, густо вкритими волосками. Від інших видів цієї родини полоскун відрізняється чорними стегнами задніх ніг біля основи. Весною полоскун відкладає яйця у стебла водяних рослин. З яєйь розвиваються личинки, схожі на личинок плавунця – спритні і ненажерливі. (рис. А. 10.). Личинки з'являються наприкінці травня. Тіло дорослої личинки веретеноподібне, на спині темно-бурі плями. Останні два членники черевця по боках густо вкриті волосками. На задньому кінці тіла – пара коротких хвостових придатків, які навідміну від личинок плавунців, вкриті короткими щетинками. Крім пуголовків личинки живляться дафніями, черепашковими рачками та іншими дрібними водяними тваринами.

Плавунець облямований (Macrodytes marginalis) – один з найбільших видів родини плавунці. (рис. А. 7.). Довжина його тіла 3-3,4см. Тіло зеленувато - чорне, з боків облямоване жовто - бурою смужкою. Плавунець швидко і спритно плаває. Основним знаряддям плавання служить пара задніх ніг, розширених на зразок весел і густо вкритих волосками, що у сукупності створює значну гребну поверхню. Передні ноги плавунця коротші за середні, ними він захоплює їжу.

Плавунець дуже ненажерливий. Живиться він водяними комахами, рачкпми, слимаками, а також пуголовками і рибами. Самка, що восени копулювала зимує. Кладка яєць відбувається в березні. Самка відкладає яйця під водою. Протягом доби вона може відкласти від 10 до 30 яєць. Яйця досить великі, завдовжки 6 – 7мм.

З яєць вилуплюються личинки, які швидко ростуть і двічі линяють. Личинки швидко пересуваються у воді. Крім того, задній кінець тіла личинки, вкритий волосками, діє як плавник.

Своїми хижацькими інстинктами личинка не поступається перед дорослим жуком. Коли личинка виростає, вона виповзає на сушу, де й заляльковується. Через 20 годин починає будувати собі колиску, зверху прикриваючи її земляним куполом. Тут личинка через тиждень і більше перетворюється в лялечку. Стадія лялечки триває 2–4 тижні, а потім перетворюється на імаго. Молодий жук виходить з колиски і прямує до водойми. [5].

Дуже часто в прісних водоймах зустрічаються Вертячки денні (Gyrinus marinus) з родини вертячки (Gyrididae). (рис. А. 8.). Ці маленькі блискучі жучки зграйками дуже швидко снують по спокійній поверхні води, описуючи кола і спіралі. Довжина тіла їх досягає 5–7мм. Шкірні покриви вертячок не змочуються і дуже блищать. Ці жуки дуже добре пірнають і можуть довго триматися під водою. Вони залишаються там і в похмуру погоду. Вночі вертячки літають. Серед особливостей будови вертячок привертає увагу будова очей. Кожне із її фасеткових очей перегороджене хітиновою перетяжкою на дві частини, нижню і верхню. Нижня частина пристосована для зору під водою, а верхня – для зору в повітрі. Цікава будова і ніг вертячки – середніх і задніх: вони дуже сплющені і вкорочені, не тільки стегна гомілки, а й всі членники на лапках мають вигляд пластинок. Усі частини ніг дуже рухливі, вони то складаються, то розсуваються. Завдяки особливості будови ніг вертячки дуже швидко пересуваються у воді.

Вертячки – хижаки, що живляться дрібними червяками і членистоногими. Можуть поїдати один одного. [15].

Зимують вертячки в мулі в нерухомому стані. Самкм відкладають яйця в квітні, прикріплюючи їх до водяних рослин, або до інших предметів. Через два тижні з яєць виходять личинки, які опускаються на дно і ведуть хижацький спосіб життя.

У водоймах з стоячою або повільно текучою водою, густо зарослих водяними рослинами, зустрічаються Водяні скорпіони (Nepa cinerea) з родини (Nepidae). Іноді водяного скорпіона можна знайти у береговій зоні швидко текучих водойм – у річках і струмках. Долати течію йому допомагають міцні ноги, за допомогою яких він тримається за водяні рослини. Тіло непи схоже на почорнілий листок з стебельцем. Маленька, з великими очима голова цього клопа має короткий, міцний членистий хоботок. [12]. Пересувається водяний скорпіон дуже повільно, плаває погано, неохоче, найчастіше сидить нерухомо на водяних рослинах, підстерігаючи свою здобич.

Живиться водяний скорпіон різними водяними тваринами, переважно ракоподібними і комахами, а також мальками риб. Помітивши свою здобич, скорпіон викидає першу пару ніг і схоплює жертву. Ці кінцівки мають своєрідну будову і більше нагадують гігантські щелепи, ніж ноги. Видовжені і розширені стегна з внутрішнього боку мають жолобок, в який щільно входять зчленовані одна з одною гомілка і одночленикова лапка, нагадуючи цим складений ножик. Дві інші пари ніг ходильні. Черевце складається з восьми члеників. Сьомий членик – це дихальна трубка, яка складається з двох звернених один до одного жолобків. На початку літа самка відкладає яйця на різні водні рослини. Яйця досить великі, циліндричної форми, з округленими кінцями. Через два тижні з яйця вилуплюється личинка, яка зовнішнім виглядом нагадує дорослого скорпіона, проте її дихальна трубка аоротша. Весь розвиток водяного скорпіона від яйця до імаго триває близько трьох місяців. Наприкінці липня з раніх весняних кладок зявляється нове покоління дорослих комах.

У прісних водах або біля них можна побачити чимало видів клопів, або напівтвеодокрилих. Одним з найбільш поширених з них є Хребтоплав звичайний (Notonecta glauca) з родини хребтоплавів (Notonectidae). Він зустрічається як у стоячих, так і повільно текучих водах. Це один з найбільших водяних клопів, сильний і спритний хижак, з витягнутим у довжину тілом, схожим на човник. [2]. Спинний бік комахи опуклий, зеленуватого кольору, сріблястий і не змочується водою. Зверху на голові розташовані темно0червоні очі. Перші дві пари ніжок короткі, ними хребтоплав захоплює здобич, а також чіпляється на водяні рослини. Задня пара ніг служить для плавання: вони довгі, без кігтиків на кінці і густо вкриті щетинками. Плаває хребтоплав черевцем догори.Загострене тіло з опуклою спиною добре розтинає воду. Хребтоплав може і літати за допомогою добре розвинених крил, пролітаючи іноді вночі великі відстані.

Дихає хребтоплав атмосферними повітрям. На задньому кінці черевця, який при диханні під кутрм виставляє з води, розташовані дихальні отвори. Пірнаючи, хребтоплав бере з собою запас повітря, який зменшує його питому масу.

Живляться хребтоплави, як і інші хижі клопи, живою здобиччю. Схопивши здобич, на яку він нападає знизу, першими чотирма ногами, хребтоплав встромляє в неї свій гострий, короткий хоботок. Після цього, підвісившись заднім кінцем до поверхні води, він повільно висисає свою жертву, що від комахи залишаються лише крила і хітиновий покрив. Великий хребтоплав, якщо його необережно взяти, може боляче вколоти і людину.

Самка відкладає яйця за допомогою яйцеклада в підводні рослини так, що кінець яєчка стирчить з тканини рослини. Через кілька днів на цьомукінці починають просвічувати червонуваті очі майбутньої личинки, а через два тижні вилуплюється личинка. Від дорослої комахи вона відрізняється тим, що не має крил, розмірами і блідим зеленувато-білим забарвленням. Личинки хребтоплава живляться дрібними водяними тваринами. Хребтоплави живуть менш як рік.

Водяний ослик (Asellus aquaticus) з ряду рівноногих – Isopoda підкласу вищі раки – Malacostraca. (рис. А. 1.). Цей вид поширений у заростях невеликих озер і річок. Тіло сплющене, складається з пяти головних, восьми грудних і семи черевних сегментів.

Живляться водяні ослики рослинами та їхніми рештками. Самка відкладає яйця у виводкову камеру. Тут з них вилуплюються личинки, які в камері тричі линяють. Весь розвиток влітку триває близько трьох тижнів і з камери виходять сформовані рачки, які швидко ростуть, линяють і того самого року влітку дають перше потомство. Розмноження продовжується і на весні наступного року. Живуть рачки близько року. [4].

Бокоплави (ряд Amphipoda ) часто зустрічаються в озерах, ставках і річках з відносно чистою водою. Найпоширенішим видом є Бокоплав озерний (Gammarus lacustris). Тримається рачок біля берега, серед рослинності або під камінням. Тіло його дугоподібно зігнуте, стиснуте з боків, а зверху опукле, складається з пяти головних, восьми грудних і семи черевних сегментів. Бокоплав може робити у воді різні стрибки за допомогою трьох пар стрибальних черевних ніжок. [16].

Живиться бокоплав рештками рослинних і тваринних організмів. Яйця розвиваються у теплу пору року протягом 2-3 тижнів, у холодний період розвиток триває близько шести місяців. З яєць вилуплюються майже цілком розвинуті рачки, які деякий час залишаються у виводковій камері самки. Живе бокоплав один рік або трохи більше. Бокоплави – корм для риб, тому вони корисні для рибного господарства.

У прісних водоймах живуть численні представники типу членистоногих. Одним з них є Водяний павук (Argyroneta aquatica ). Його ще називають павуком-водянкою, або павуком-сріблянкою. (рис. А. 2.). Найчастіше він зустрічається в стоячих чи повільно текучих водоймах, зарослих рослинами. Молоді павуки мають жовтувато-сірий або жовто-коричневий колір, старі – набагато темніші за молодих, іноді майже чорного кольору. Головогруди широкі, опуклі. На передньому краї головогрудей є вісім пар маленьких, блискучих очей. Основний членик першої пари щелеп – хеліцер, які служать для захоплення здобичі, має отруйну залозу; секрет її виділяється в тіло жертви крізь отвір на кінці рухомого кігтикоподіброго членика хеліцер. На кінці тіла розташовані дві пари прядильних бородавок.[10].

Сріблянка дихає атмосферним повітрям, яке захоплює, підіймаючись на поверхню водойм і висуваючи при цьому черевце якомога вище. При зануренні у воду частина повітря захоплюється павуком у вигляді повітряної плівки, яка вкриває тіло і під водою блищить як срібло. Живиться сріблянка дрібними водяними тваринами (личинками комах, водяними осликами). Нападаючи на здобич, павук обгортає її павутинням і висисає.

Характерна особливість сріблянки – будування підводного гнізда у вигляді дзвона. У дзвоні відбувається і копуляція самки з самцем, самець після цього залишає дзвін, а самка починає перебудовувати його дл ямайбутнього потомства. Розвиток яєць (яких буде від 15 до 160) влітку триває 10-12 днів. Молоді павучки, які вилуплюються з яєць, двічі ліняють, після чого виходять з кокона і швидко починають починають будувати собі маленькі підводні дзвони.

Тривалість життя водяного павука близько 18 місяців.

Крім водяного павука в водоймах часто зустрічається Водяний павук доломедес (Dolomedes fimbriatus). Цей павук на довгих ногах повзає по поверхні води. Сидячи на листі латаття, доломедес підстерігає водяних комах, молюсок, а іноді і пуголовок і мальків риб, за якими він спритно пірнає у воду. Житло павук будує у вигляді гамака. Між стеблами водяних рослин він простягає опірні нитки павутиння і сплітає їх. Потім павук починає наповнювати своє житло повітрям. Підіймаючись на поверхню води, він виставляє задній кінець тіла з води і швидко занурюється у воду, несучи між схрещеними задніми лапками невеликий міхурець повітря. Цей міхурець впускається під павутиння і залишається там. Протягом години павук піднімається до поверхні води не менше як 25-30 разів,зрідка роблячи невеликі перерви для відпочинку. Збудоване житло павука – справжній повітряний дзвін близько 2,5 см заввишки, міцно прікріплений опірними нитками до водяних рослин.

Однією з багаточислених груп павукоподібних є водяні кліщі з ряду кліщі – Acarina. Одним з найпоширеніших представників цього ряду є Кліщ географічний (Hydrachna geographica), що населяє різноманітні водойми. (рис. А. 3.). Живе у заростях підводних рослин, плаваючи серед них або повзаючи по стеблу і дну. Привертає увагу своїм яскравим забарвленням – найчастіше червоним. Довжина тіла деяких з них перевищує 2 мм. Тіло не членисте, більш-менш округле, несе чотири пари шестичленникових ніжок, які закінчуються двома кігтиками. [3]. Ротові органи перетворені на орган, пристосований до висисання. За способом живлення майже всі водні кліщі – хижаки, нападають на дрібних рачків і личинок комах. Кліщів не їдять риби і хижі комахи.

Копуляція починається навесні. Самки відкладають яйця на підводні частини рослин, камені, порожні черепашки молюсок і різні предмети. (рис. А. 4.). Шестинога личинка, що формується в яйці, незабаром змінює вільний спосіб життя на паразитичний. Німфа вдруге заляльковується , а з лялечки розвивається дорослий кліщ.

У прісних водоймах живе чимало представників з типу молюски (Mollusca) та двох його класів: пластинчастозябрових, або двостулкових (Bivalvia) та черевоногих (Gastropoda).

З двостулкових молюсків у прісних водоймах найчастіше зустрічаються різні види жабурниць, або беззубок і перлівниць. Однією з найбільш поширених беззубок є Беззубка звичайна (Anodonta cygnea). (рис. А. 12.). Довжина її черепашки досягає 20 см. [11].

Черепашка беззубки складається з двох дуже здутих стулок, які захищають ніжне м'яке тіло молюска. На спинному боці стулки з'єднанні між собою за допомогою замкової зв'язки; протилежний бік називається черевним. На зовнішній поверхні черепашки помітно дещо підвищену частину – це найбільш стара її частина або верхівка. Тупий округлий край черепашки – її передній кінець; задній кінець – більш загострений, видовжений.

Верхній роговий шар черепашки має буро-зелений або буро-жовтий колір. Під темним роговим шаром лежить білий порцеляноподібний. Всередині черепашка вистелена блискучим перламутровим шаром.[14].

Беззубки роздільностатеві. Восени самці через вивідний сифон викидають у воду сперматозоїди, а звідти через ввідний сифон – в тіло самки, на її зябра. У цей самий період самка з отворів яйцеводів відкладає зрілі яйця ( кількість їх досягає 400000 ), які потрапляють на зябра, де й відбувається їх запліднення. При цьому зябра, переповнені яйцями і зародками, що в них розвиваються. Зародки не схожі на дорослу беззубку. Черепашка її трикутна, нижні краї її мають гострі зубці, а від маленької ноги відходить нитка бісусу. Дозріваючи, глоходії виходять з зябрової порожнини самки і викидаються струменем води через вивідний сифон назовні. Часто глоходії приклеюються до шкіри риби і встромляються в неї зубцями черепашки. Тут вони вкриваються епітелієм і живуть кілька тижнів як паразити, а потім залишають свого хазяїна і опускаються но дно водойм у вигляді маленьких сформованих беззубок, здатних до самостійного життя.

Шарівки (рід Sphaerium) з родини Sphaeriіdae. Це невеликі, майже круглі двостулкові молюски. Черепашка жовто-бурого або жовтуватого кольору. Найчастіше зустрічається Шарівка рогова (Sphaerium corneum) з тонкостінною черепашкою, яка має дуже здуту верхівку, розташовану посередині. (рис. А. 13.). Довжина її досягає 1,5 см, ширина – 1,1 см. [10].

Найбільший і найпоширеніший з легеневих молюсків – Ставковик звичайний, або озерний (Limnaea stagnalis). Висота черепашки у старих особин досягає 6,5 см, ширина – 3,2 мм. Баштоподібна черепашка цього молюска закручена вправо, останій її завиток дуже здутий, а вустя широке. Завиток витягнутий, вершина загострена.

Дихає ставковик атмосферним повітрям. Підіймаючись на поверхню води, відкриває дихальний отвір, розташований з боку тіла, біля краю черепашки. У спокійному стані цей отвір замкнений мускульним краєм мантії. Повітря втягується у велику легеневу щілину, стінки якої утворені мантією, пронизаною густою сіткою кровоносних судин. У добре прогрітій воді при 18 – 20 ставковик підіймається на поверхню від 14 до 18 разів протягом двох годин.[6].

Живиться ставковик рослинною їжею: листям і стеблами водяних рослин, на яких живе. У ставковиків є особливий орган, розташований у глотці. Це рогова пластинка з зубцями. Іноді вони поїдають крім рослин і дрібних тварин, риб'ячу ікру та ін. Ставковик гермафродит. Відкладає яйця на водяні рослини або інші предмети протягом теплого періоду року, починаючи з ранньої весни. Кладка має вигляд прозорої драглистої ковбаски, 45 – 55 мм завдовжки і 7 – 8 мм завширки. Розвиток триває приблизно 20 днів. З яєць вилюплюються маленькі молюски, які вже мають черепашку. В кінці першого року життя звичайний ставковик стає статевозрілим.[18].

Найбільший вид з родини котушок – Котушка рогова (Planorbarius corneus). Діаметр черепашки досягає 3,2 см , висота – 1,2 см. Черепашка твердостінна, блискуча. Темно-бурого кольору. Дихальний і статевий отвори розташовані завжди зліва. Повзаючи за допомогою широкої ноги. Котушка виставляє темне м'яке тіло далеко з черепашки. На голові пара тонких щупальців, на вершині яких розташовані очі. Дихає котушка атмосферним повітрям, підіймаючись на поверхню води і вбираючи повітря в легеневу порожнину. В разі нестачі повітря у котушки є особливий шкірний виріст, який розташований на тілі біля легеневого отвору і виконує роль примітивної зябри. [5]. Живиться рослинною їжею, преважно хеленим нальотом з дрібних водоростей. У неволі може їсти сире м'ясо. Яйця відкладає на листя водяних рослин та інших предметів. Кладка має вигляд плоскої драглистої пластинки овальної форми. Колір кладки жовтуватий або світло-коричневий. Приблизно через два тижні з яєць вилуплюються малесенькі молюски, які швидко ростуть.

У рісних водоймах живуть численні личинки комарів-довгоніжок, яких ще називають комарами-дзвінцями (родина Chironomidae). Ці комарі схожі на справжніх, але відрізняються від них більшими розмірами і довшими ніжками.

Самки цих комарів відкладають яйця у воду, оточуючи їх драглистою прозорою речовиною. Форма яєць довгаста. До першої линьки личинки бувають сірими або безбарвними, а потім набувають зеленуватого або червоного кольору. (рис. А. 11.). Личинки відомі під назвою «мотиля». Це цінний корм для риб. Вони плавають, згинаючи своє тіло то в один, то в другий бік. Дихають личинки всією поверхнею тіла. Крім того, на задньому кінці тіла у них є спеціальні органи дихання у вигляді ниткоподібних зябрових придатків.
Висновки
1. Озеро Сірче розташоване у Камінь-Каширському районі, поблизу сіл Хотешів та Добре. Площа озера 90 га, довжина 5 км, ширина 2,1 км, максимальна глибина 13 м, хоча середня глибина становить 6 м, а прибережна смуга мілководна. Прозорість води до 1,8 м. Об׳єм становить 63 млн мі. Верхні шари води влітку прогріваються до 17 °С і більше, на глибині температура води постійна і становить 5-7 °С. Живиться озеро переважно підземними та атмосферними водами. Берегова лінія протяжністю понад 7 км.

2. В ході досліджень було зареєстровано 18 видів безхребетних тварин – гідробіонтів. Найчастіше зустрічалися: ставковик звичайний, беззубка звичайна, котушка рогова, водолюб великий, водолюб малий, водомірка озерна. Рідше – шарівка рогова, водяний ослик, великий павук доломедес, вертячка денна.

3. Масовими видами є ставковик звичайний, беззубка звичайна, плавунець облямований, полоскун розенчастий.

4. З даних досліджень видно, що до розповсюджених видів можна віднести – ставковика звичайного, беззубку звичайну, водолюба малого, водолюба великого, водомірку озерну; не поширених – вертячку денну, водяного ослика, водяного павука доломедеса; до летальних – кліща географічного, комарів – дзвінців.

Список використаної літератури
1. Биология, морфология и систематика водных безпозвоночных. – Л.: Наука, 1980. – 288 с.

2. Большой практикум по зоологии безпозвоночных Для биол. спец. ун – тов. В 3-х ч. – М.: Высш. шк., – 22с.

3. Ванштейн Б. А. Определитель личинок водных клещей. – Л.: Наука, 1980. – 238 с.

4. Догель В. А. Зоология безпозвоночных. Учебник для студ. биолог. спец. ун-тов. – М.: Высш. шк,1975. – 559 с.

5. Догель В. А. Зоология безпозвоночных. – М.: Высш. шк.,1981. – 606 с.

6. Эволюционная морфология молюсков. /Под общ. ред. Д. Л. Шванова/. – М.: Изд – тво МГУ, 1990. 221 с.

7. Еколого – функціональні та фауністичні аспекти дослідження молюсків, їх роль у біоіндикації стану навколишнього середовища. – Житомир: Волинь, 2004. – 270 с.

8. Зоология с основами екологии / Педагогика и методика нач. обуч/. – М.: Просвещение, 1990. – 223 с.

9. Киселев И. А. Методы исследования планктона. – Л.: Наука, 1969. – 416 с.

10. Козлов М. А., Олигер И. М. Школьный атлас – определитель безпозвоночных. – М.: Просвещение, 1991. – 207 с.

11. Мазурмович Б. М., Коваль В. П. Зоология безпозвоночных. Учебно-полевая практика. – К.: Высш. шк.,1982 .– 184 с.

12. Марченко В. І., Просяна В. В. Зоологія безхребетних і водяних ссавців: Навч. Посібник. – К.: Вища шк., 1994. – 162 с.

13. Методические рекомендации по сбору и обработке материалов при гидробиологических иследованиях на пресных водоемах. – Л.: Наука, 1984

14. Слюсарєв А. О., Самсонов О. В., Мухін В. М. та ін.; За ред. та пер. з рос. В.О. Мотузного – 2 - ге вид., – К.: Вища шк., 1995. – 607 с.

15..Фролова Е. Н. и др. Практикум по зоологии безпозвоночных: Для биол. фак. пед. ин – тов. – М.: Просвещение, 1985. – 231 с.

16. Хейсин Е. М. Краткий определитель пресноводной фауны. –Л.-М., Учпедгиз, 1951. – 159 с.

17. Шарова А. И. Биология, систематика и функциональная морфология пресноводных. – Л.: Наука,1989. – 529 с.

18. Щербак Г. Й., Царичкова Д. Б., Вервес Ю. Г. Зоологія безхребетних. Підруч. для студ. біолог. спец. ун – тів. – К.: Либідь, 1995. – 320 с.
Додаток А


Рис. А.1. Зовнішній вигляд Водяного ослика


Рис. А.2. Водяний павук (Argyroneta aquatica): 1 – самець; 2 – самка; 3 – підводна лялечка павука, підвішена до павутини; 4 – контур тіла самки з міхурцем повітря; 5 – контур тіла самця з міхурцем повітря; 6 – раковина котушки, що служить зимовим сховищем павука


Рис. А.3. Водяні кліщі:1 – Limnochares aquatica; 2 – Hydrochoreutes ungulatus (самець),3 –Piona nodata; 4 – Acercus torris (самець); 5 – Limnesia undulata (самка); 6 – Frontipoda musculus (самка); 7 – Arrhenurus neumani; 8 – Hydrarachna geographica; 9 – Hydryphantes ruber (самка)


Рис. А.4. Кладки водяних кліщів: I – яйця Piona carnea: 1 – багато кладок на листі лютика; 2 – три кладки в збільшеному вигляді; II – яйця Hydryphantes; 3 – кладка в збільшеному вигляді; 4 – та ж кладка при ще збільшеному вигляді.; III – кладка Linnochares aquatica; 5 – в природному вигляді на листі елодеї; 6 – та ж кладка в збільшеному вигляді



Рис. А.5. Водомірки. 1 – водомірка велика (Gerris rufoscutellatus); 2 – водомірка панцирна (Gerris thoracicus); 3 – велія (Velia currens); 4 – водомірка-паличка (Hydrometra gracilenta); 5 – водомірка мала (Microvelia reticulata) 1- 4 – зменшений вигляд, 5 – збільшений вигляд.


Рис. А. 6. Кладка водомірки на стеблі рослини (збільшений вигляд)


Рис. А. 7. Плавунець облямований (Dytiscus marginalis). Зліва – самець, справа – самка


Рис. А. 8. Вертячка (Gyrinus). Зліва – дорослий жук; справа – личинка


Рис. А. 9. Плавунчик, або полоскун. Зліва – самець; справа – самка


Рис. А. 10. Личинки плавунчика та інших водних жуків. 1 – гребця (Agabus); 2 – ставковика (Colymbetes fuecus); 3 – плавунчика (Aciliiu sulcatus)


Рис. А.11. Личинки різних комарів-довгоніжок:

А – Педизія (Pedizia rivosa);

Б – Карамора (Tipula gigantea);

В – Птихоптера (Ptychoptera sp.);

Г – Дикранота (Dicranota bimaculata);

Д – Циліндротома (Cylindrotoma glabrata);

Е – Фалакроцера (Phalacrocera rcplicata).


Учебный контент

© ref.rushkolnik.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации