Форми власності на землю за законодавством України

скачать (102.8 kb.)

  1   2
Чорноморський державний університет ім. Петра Могили

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІЧНИХ НАУК

Реферат з дисципліни «Правознавства»

на тему: «Форми власності на землю за законодавством України»


Виконав студент 112 групи

Сисан Олександр Миколайович


Миколаїв - 2012
План
І. Вступ

ІІ. Загальна характеристика земельного права України

. Земельна реформа

. Земельне право. Його предмет і принципи

. Система галузі і правовий інститут земельного права

ІІІ. Склад земель України

. Категорії земель України

IV. Право власності на землю

. Права власників земельних ділянок

. Обовязки власників земельних ділянок

. Об’єкт і суб’єкт права власності

. Набуття права власності на землю громадянами України та іноземцями

. Види правового користування земельною ділянкою

V. Висновки

VI. Список використаної літератури

І. Вступ
Після проголошення незалежності в Україні почала формуватись національна система права. Вона базується на поєднанні традицій і нового розвитку права, які відображають реалії політичних та економічних перетворень у суспільстві. Виходячи з цього, правова наука розглядає систему права як об’єктивну реальність. Система права формується з галузей права. Відмежування однієї галузі права від іншої, віднесення норм права і правових інститутів до певної галузі права здійснюється на підставі предмета та методу правового регулювання.

Предметом правового регулювання нормами земельного права є суспільні земельні відносини. Характерною особливістю предмета земельного права є те, що він охоплює собою як матеріально-правові, так і процесуальні норми, створюючи тим самим механізм (процедуру) реалізації земельно-правових норм, наприклад, порядок приватизації державних земель, вилучення земельних ділянок для державних і громадських потреб, надання земельних ділянок у власність для ведення селянського (фермерського) господарства, землеустрій, порядок розгляду земельних спорів, облік тощо.

ІІ. Загальна характеристика земельного права України
1. Земельна реформа
Становлення земельного права відбувається за умов широкомасштабної земельної реформи.

Земельна реформа - це врегульована спеціальним земельним законодавством система дій різних суб’єктів та сукупність організаційних, економічних, екологічних, науково-технічних, землевпорядних та державно-правових заходів, спрямованих на докорінне перетворення (зміну) та вдосконалення земельних правовідносин відповідно до сучасних вимог розвитку суспільства, держави і забезпечення земельних потреб громадян України.

Сучасна земельна реформа в Україні спрямована на:

Ш забезпечення багатоманітності та рівноправності форм власності на землю;

Ш забезпечення багатоманітності організаційно-правових форм господарювання на землі;

Ш найбільш ефективне і раціональне використання, відтворення та захист ґрунтів, особливо сільськогосподарського призначення;

Ш введення платності земле використання;

Ш підвищення ефективності праці на землі;

Ш охорону земель як специфічних цілісних екосистем;

Ш задоволення пізнавальних, естетичних, оздоровчих та інших потреб людини;

Ш захист прав суб’єктів земельних правовідносин.

2. Земельне право. Його предмет і принципи
Земельне право як галузь права - це сукупність земельно-правових норм, що регулюють на засадах багатоманітності форм власності на землю правовідносини щодо використання, відтворення та охорони земель, захисту прав і законних інтересів суб’єктів земельних відносин та дотримання встановленого земельного правопорядку.

Предмет земельного права - це вольові суспільні земельні відносини, що мають своїм об’єктом землю і виникають у сфері використання, охорони та відтворення земельних ресурсів.

Юридичну специфіку земельного права виражають не лише його предмет і методи правового регулювання, а й наявність властивих даній галузі принципів.

Принципи земельного права - вихідні засади, ідеї, положення, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю та вищою імперативністю і визначають загальну спрямованість і найбільш суттєві риси правового регулювання земельних відносин та тенденції його розвитку.

Принципи земельного права становлять певну систему й поділяються на загальноправові (законності, рівноправності всіх суб’єктів перед законом, гуманізму, демократизму, взаємної відповідальності держави і особи), міжгалузеві (захисту та примату прав власника, пріоритетність вимог екологічної безпеки тощо), галузеві та принципи окремих інститутів. Більшість з них знаходить своє відображення в законодавчих актах України. Особливе значення мають ті з них, які закріплені в Конституції України.

У ст.5 Земельного кодексу України закріплені принципи земельного права, однак цей перелік не охоплює всі галузеві принципи.

Основні галузеві принципи земельного права:

Ш спеціального регулювання земельних правовідносин;

Ш поєднання імперативного та диспозитивного правового регулювання;

Ш поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу та основного засобу виробництва (врахування цілей та характеру використання земель у різних галузях народного господарства);

Ш пріоритету інтересів та потреб Українського народу як суб’єкта права власності на землю;

Ш багатоманітності форм права власності на землю;

Ш забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

Ш забезпечення гарантій прав на землю;

Ш державного управління землями незалежно від їх категорії та правової форми використання;

Ш невтручання держави в господарську діяльність власників та користувачів земельних ділянок (за винятком, звичайно, випадків, коли така діяльність завдає шкоду земельним ресурсам чи правам і законним інтересам інших суб’єктів земельних відносин);

Ш пріоритету екологічних інтересів в сфері землевикористання над господарськими;

Ш комплексності у раціоналізації використання і охорони земель з іншими природними ресурсами;

Ш забезпечення раціонального та бережливого землевикористання і охорони земель;

Ш платності використання земель;

Ш цільового характеру використання землі;

Ш стабільності землевикористання;

Ш економічного стимулювання раціонального використання і охорони земельних ресурсів.

3. Система галузі і правовий інститут земельного права
Система галузі земельного права - це сукупність земельно-правових інститутів, що складаються з певних множин земельно-правових норм, що регулюють однорідні, відносно відособлені цілісні групи земельних відносин.

Правовий інститут земельного права - це певна взаємопов’язана система земельно-правових норм з спільними для всіх норм принципами, що регулює однорідні земельні відносини, які складають самостійну відносно відособлену групу.

Вони поділяються на прості й складні (включають в себе декілька інститутів; наприклад, інститут права власності на землю, інститут державного управління землями та ін.).

Інститути земельного права, які містять відправні, загальні положення, дія яких поширюється на всі або більшість земельних відносин, становлять загальну частину земельного права. Отже, до її складу входять наступні інститути:

Ш права власності та інших речових прав на землю;

Ш права землекористування, у тому числі на умовах оренди;

Ш державного регулювання земельних відносин та державного управління земельним фондом;

Ш правового регулювання правочинів, об’єктом яких є земля;

Ш земельного процесу;

Ш юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства;

Ш правової охорони земель.

Особлива частина земельного права має підпорядковане відносно загальної частини становище і складається з інститутів, що визначають правовий режим окремих категорій земель.

ІІІ. Склад земель України
. Категорії земель України
До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об’єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною;

г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування.

Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об’єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об’єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об’єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва).

До земель іншого природоохоронного призначення належать:

а) земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду;

б) земельні ділянки, в межах яких є природні об’єкти, що мають особливу наукову цінність.

До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів, а саме: земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об’єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об’єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об’єктів стаціонарної рекреації.

До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями;

б) городища, кургани, давні поховання, пам’ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:

а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

б) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

До земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів.

Землями промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під’їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об’єктів транспорту.

До земель зв’язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв’язку.

Землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі об’єкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під об’єкти транспортування електроенергії до користувача.

Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.
  1   2



Рефераты Практические задания Лекции
Учебный контент

© ref.rushkolnik.ru
При копировании укажите ссылку.
обратиться к администрации